Мета роботи — визначити найбільш придатну судину-реципієнт для мікрохірургічної реконструкції молочної залози на підставі порівняльного аналізу діаметрів глибоких нижніх епігастральних, торакодорсальних та внутрішніх грудних судин.

Матеріали і методи. На базі відділення маммології Клінічного онкологічного диспансеру Міністерства охорони здоров’я Республіки Татарстан у період з вересня 2008 р. до травня 2010 р. проведено in vivo вимірювання діаметрів глибоких нижніх епігастральних, торакодорсальних та внутрішніх грудних судин.

Результати та обговорення. Отримано результати вимірювань у 61 пацієнта 61 торакодорсальної судини (30 артерій та 31 вени), 91 нижньої епігастральної судини (44 артерій і 47 вен) та 43 внутрішніх грудних судин (23 артерій і 20 вен).

Висновки. Внутрішні грудні судини мають стабільні анатомічні характеристики на рівні третього міжребер’я (діаметр артерій у середньому 2,16 мм, вен — 2,55 мм), вони не поступаються за діаметром торакодорсальним судинам. За допомогою відеоторакоскопічної парастернальної лімфодисекції експозицію внутрішніх грудних судин виконують мінімально травматичним методом.

Ключові слова: внутрішня грудна артерія, торакодорсальна артерія, відеоторакоскопічна парастернальна лімфатична дисекція.

Мета роботи — вивчити характер мікрофлори ексудату черевної порожнини та мукозної мікрофлори червоподібного відростка у хворих на деструктивні форми гострого апендициту для визначення її чутливості до сучасних антибактеріальних препаратів і розроблення варіантів емпіричної антибактеріальної терапії при хірургічному лікуванні хворих на гострий апендицит.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 242 хворих з деструктивними формами гострого апендициту, які перебували на лікуванні у міській клінічній лікарні № 4 м. Києва за період 2004—2010 рр.

Результати та обговорення. Запально-деструктивний процес у червоподібному відростку зумовлений як аеробними (E. coli — 46,6 %, Enterobacter — 4,2 %, Citrobacter — 4,2 %, Klebsiella — 3,3 %, Pseudomonas aeruginosa — 5,8 %, Staphylococcus — 4,2 %), так і анаеробними мікроорганізмами (Bacteroides — 100 %) та дріжджоподібними грибами роду Candida (17,5 %).

Висновки. У хворих на гострий апендицит емпірична антибактеріальна терапія ефективна у 46,7 % випадків. Установлено, що у 49,6 % хворих гострий апендицит розвивається на тлі дисбіозу товстого кишечнику II—III ступеня. Клінічно ефективними схемами емпіричної антибактеріальної монотерапії є: моксифлоксацин внутрішньовенно у дозі 400 мг один раз на добу протягом 6 діб, ертапенем по 1 г один раз на добу внутрішньовенно протягом 6 діб, комбінованої — aзтреонам по 1 г двічі на добу + кліндаміцин по 600 мг двічі на добу внутрішньом’язово протягом 6 діб; цефепім по 1 г двічі на добу + кліндаміцин по 600 мг двічі на добу внутрішньом’язово протягом 6 діб.

Ключові слова: гострий деструктивний апендицит, ексудат черевної порожнини, мікрофлора, емпірична антибактеріальна терапія, дисбіоз товстого кишечнику.

Мета роботи — поліпшити безпосередні результати виконання панкреатодуоденальних резекцій шляхом вибору оптимального методу панкреатоентеростомії.

Матеріали і методи. Проаналізовано досвід виконання 163 панкреатодуоденальних резекцій. У всіх прооперованих хворих на реконструктивному етапі формували панкреатоєюноанастомоз за однією із методик: позаслизову панкреатоентеростомію на зовнішньому дренажі головної панкреатичної протоки виконано у 7 (4,3 %) пацієнтів, дуктоєюнальний панкреатоентероанастомоз — у 5 (3,1 %), в тому числі 1 із зовнішнім дренуванням головної панкреатичної протоки. У 38 (23,3 %) пацієнтів сформовано інвагінаційний дуктоєюнальний анастомоз за методикою клініки, у 48 (29,4 %) — інвагінаційний панкреатоентероанастомоз, у 63 (38,7 %) — дворядний панкреатоентероанастомоз, зокрема у 2 — із зовнішнім дренажем головної панкреатичної протоки. У 2 (1,2 %) пацієнтів для ревізії головної панкреатичної протоки з приводу внутрішньопротокової папілярно-муцинозної пухлини центрального типу виконано розсічення головної панкреатичної протоки та поздовжню панкреатоентеростомію.

Результати та обговорення.Післяопераційні ускладнення виникли у 51 (31,3 %) пацієнта. Методика інвагінаційної дуктоєюнальної панкреатоентеростомії є єдиною, яка статистично достовірно зменшувала ризик розвитку післяопераційних ускладнень загалом та панкреатогенних зокрема. Зовнішнє дренування головної панкреатичної протоки не мало статистично достовірного впливу на частоту розвитку ранніх післяопераційних ускладнень.

Висновки. Методика інвагінаційної дуктоєюнальної панкреатоентеростомії статистично достовірно зменшує ризик розвитку післяопераційних ускладнень загалом та панкреатогенних зокрема.

Ключові слова: панкреатодуоденальна резекція, післяопераційні ускладнення, панкреатоентероанастомоз.

Мета дослідження — оцінити віддалений ефект антикоагулянтної терапії еноксапарином або варфарином у пацієнтів з тромбозом глибоких вен (ТГВ) нижніх кінцівок за частотою розвитку посттромбофлебітичного синдрому (ПТФС) протягом 5 років спостереження, а також визначити сумарну частоту симптомної венозної тромбоемболії (ВТЕ) за зазначений період.

Матеріали і методи. Ретроспективне дослідження включало 102 пацієнти із симптомним однобічним ТГВ, який уперше виник. Пацієнтам проводили лікування (принаймні 3 міс) або варфарином (міжнародне нормалізоване відношення — 2—3) або еноксапарином двічі на добу у фіксованих дозах (4000 Од. анти-Ха, 40 мг) упродовж 7—10 днів з подальшим переходом на варфарин за стандартною схемою. Спостереження проводили протягом наступних 5 років. Діагноз ПТФС встановлював ангіохірург згідно з критеріями Villalta. Після призначення терапії всі пацієнти спостерігалися в клініці щомісяця протягом першого триместру, потім через 6 і 12 міс і щорічно протягом 5 років. Ультразвукове дуплексне сканування (УЗДС) вен обох ніг виконували кожному пацієнтові.

Результати та обговорення. За даними УЗДС, ефект терапії був значно кращим після лікування еноксапарином, ніж після лікування варфарином ((49,1 ± 51,2) проти (24,0 ± 51) %; p = 0,016). Зменшення тромбу < 30 % спостерігали у 16 (28,6 %) пацієнтів у групі эноксапарину проти 26 (56,5 %) у групі варфарину (p = 0,007). Загальна кількість рецидивів за 5 років становила 23,2 % у групі еноксапарину й 47,8 % у групі варфарину (p = 0,018). Сумарна частота рецидивів після лікування — 40,5 % у хворих зі зменшенням тромбу < 30 % порівняно з 17,8 % зі зменшенням тромбу

Ключові слова: посттромбофлебітичний синдром, венозна тромбоемболічна хвороба, антикоагулянтна терапія.

Мета роботи— визначити можливість і шляхи вдосконалення профілактики раку шийки матки в Україні.

Матеріали і методи. Матеріалом були дані щодо захворюваності, смертності від раку шийки матки і методів профілактики цього захворювання в Україні та інших країнах світу, наведені в бюлетенях Національного та Всесвітнього канцер-реєстрів за 2002—2008 рр., а також у документах і публікаціях ВООЗ та у працях провідних фахівців з онкології.

Результати та oбговорення. Визначено залежність показників онкоцервікальної захворюваності і смертності від стану економічного розвитку країни та соціального забезпечення населення (в тому числі й в Україні). Доведено доцільність зміни опортуністичного скринінгу на організований популяційний скринінг з використанням нових методів профілактики і діагностики раку шийки матки.

Висновки. Для поліпшення стану проблеми цервікального раку в Україні необхідно розробити і реалізувати організований популяційний скринінг з використанням комплексу цитологічних досліджень цервікальних мазків та нових методів діагностики і первинної профілактики раку шийки матки.

Ключові слова: рак шийки матки, опортуністичний та популяційний скринінг, вірус папіломи людини, вакцинація, «Церварикс», «Гардасил».

Мета роботи — поліпшити результати реабілітації хворих з розривами промежини шляхом виявлення та комплексної корекції функціональних порушень запирального апарату прямої кишки, а також оптимізації способів хірургічних втручань і післяопераційного лікування.

Матеріали і методи. Вивчено результати лікування 65 хворих віком від 18 до 50 років з розривом промежини. За ступенем залучення у процес органів диференціювали: розриви піхви і тканин промежини (10 хворих), розриви піхви, промежини і сфінктера прямої кишки (15) та з пошкодженням стінки прямої кишки (40). Для визначення функціонального стану сфінктера в кожному конкретному випадку і виявлення ступеня його недостатності застосовували сфінктерометрію і манометрію. Всім хворим проведено передопераційну підготовку.

Результати та обговорення. У 10 хворих з розривом піхви і тканин промежини виконано леваторопластику, решті хворих, з пошкодженням сфінктера і стінки прямої кишки проведено сфінктеролеваторопластику, з них у 16 (основна група) сфінктеролеваторопластику виконано модифікованим способом: після відновлення і зашивання леватора накладають 2—3 додаткових шви крізь усі шари, не захоплюючи слизової оболонки прямої кишки. У найближчий післяопераційний період у комплексному лікуванні хворих основної групи застосовано місцеву лазеротерапію. Найближчі результати вивчено в усіх оперованих хворих на 14—15-й день. У найближчий післяопераційний період нагноєння рани спостерігали в контрольній групі у 6 хворих, з них у 5 (12,8 %) — у межах шкіри, у 1 (2,6 %) виникла неспроможність швів сфінктера. В основній групі у 1 (6,3 %) хворого відзначено нагноєння рани в межах шкіри.

Висновки. При дефектах тканин промежини і промежинної частини піхви слід проводити леваторопластику. При порушенні цілісності сфінктера, незалежно від ступеня залучення в патологічний процес стінки прямої кишки та піхви, вважаємо за доцільне виконання сфінктеролеваторопластики. Використання модифікованого нами методу сфінктеролеваторопластики поліпшило результати хірургічного лікування розривів промежини на 9,2 %. Застосування місцевої лазеротерапії в лікуванні післяопераційної рани промежини сприяє зменшенню частоти виникнення гнійних ускладнень з 15,4 до 6,3 %.

Ключові слова: розрив промежини, анальне нетримання, леваторопластика, сфінктеролеваторопластика.

Мета роботи – поліпшити ранні та віддалені наслідки хірургічного лікування хворих з ускладненими формами холедохолітіазу шляхом оптимізації вибору методів оперативної корекції за допомогою інтраопераційного ультразвукового дослідження (ІУЗД).

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 80 пацієнтів. Хворих розподілено на дві групи. До основної групи включено 40 пацієнтів, прооперованих з використанням УЗД під час ревізії жовчних шляхів. У контрольній групі (40 хворих) інтраопераційно застосовували лише традиційні методи ревізії жовчних шляхів (огляд, пальпацію, зондування, інтраопераційну холангіографію). Для огляду позапечінкових жовчних проток сканер розміщували в воротах печінки і пересували його по ходу печінково-дванадцятипалої зв’язки в бік дванадцятипалої кишки.

Результати та обговорення. Доповнення ревізії жовчних шляхів ІУЗД дало змогу забезпечити візуальний контроль у режимі реального часу, впевнитися в повному звільненні проток від конкрементів і мінімізувати використання біліодигестивного анастомозу, як сфінктеровиключаючої операції, на користь зовнішнього дренування холедоха. Аналіз віддалених результатів хірургічного лікування на підставі визначення якості життя пацієнтів виявив достовірно нижчу якість життя пацієнтів контрольної групи.

Висновки. ІУЗД дає змогу повністю усунути перешкоди для природного пасажу жовчі і виключити можливість резидуальних конкрементів, що звужує показання до сфінктеровиключаючих операцій: біліодигестивного анастомозу, ендоскопічної папілосфінктеротомії. Використання ІУЗД при обстеженні жовчних шляхів та збільшення кількості операцій, які зберігають функцію великого дуоденального сосочка та сфінктера Одді (зовнішнє дренування холедоха), позитивно корелюють з якістю життя пацієнтів у віддалений післяопераційний період.

Ключові слова: інтраопераційне ультразвукове дослідження, обструктивна жовтяниця непухлинного генезу, холедохолітотомія, літоекстракція, якість життя пацієнта.

Мета роботи – поліпшити результати лікування хворих на гострий калькульозний холецистит шляхом вивчення впливу часу, що пройшов з початку нападу гострого холециститу, на частоту розвитку конверсії при лапароскопічній холецистектомії.

Матеріали і методи. З приводу гострого деструктивного калькульозного холециститу лапароскопічну холецистектомію виконано 157 хворим. Конверсію проведено у 17 (10,8 %) випадках.

Результати та обговорення. Частота конверсії при гострому холециститі залежала від часу з моменту початку захворювання: її виконано у 6 (5,46 %) зі 110 пацієнтів з терміном захворювання до трьох діб, у 11 (23,4 %) з 47 – з терміном захворювання понад три доби.

Висновки. Основним критерієм можливості здійснення лапароскопічного втручання є ступінь морфологічних змін стінки жовчного міхура, встановлений під час діагностичної лапароскопії. Через неможливість ідентифікації елементів трикутника Кало конверсія має профілактичний, а не вимушений характер. Профілактична конверсія не повинна розглядатися як ускладнення операції, її основною метою є запобігання пошкодженню жовчних протоків.

Ключові слова: гострий холецистит, лапароскопічна холецистектомія, конверсія.

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування параколостомічних гриж.

Матеріали і методи. За період 2000—2010 рр. в Київському міському центрі хірургії гриж живота прооперовано 27 пацієнтів з параколостомічними грижами (виконано відновно-реконструктивну операцію на товстій кишці та герніопластику дефекту черевної стінки у місці видаленої колостоми). У 13 випадках було апробовано оригінальний спосіб закриття дефекту черевної стінки з використанням поліпропіленової сітки, у решти пацієнтів з параколостомічними грижами (контрольна група) виконано автопластику.

Результати та обговорення. Використання автопластичних способів закриття дефекту черевної стінки при ліквідації колостоми у пацієнтів з параколостомічною грижею майже в третині випадків (у 28,5 % — в контрольній групі) призводить до рецидиву грижі на цій ділянці. Безпосередні і віддалені результати хірургічного лікування пацієнтів з параколостомічними грижами свідчать про вищу ефективність розробленого алопластичного способу закриття дефекту черевної стінки на місці видаленої колостоми. Ускладнення з боку рани спостерігали лише в одному випадку в основній групі у вигляді серозного запалення рани. Жодного випадку рецидиву грижі не виявлено.

Висновки. Запропонований спосіб алогерніопластики дефекту черевної стінки на місці видаленої колостоми у пацієнтів з параколостомічними грижами дає змогу надійно укріпити черевну стінку поліпропіленовою сіткою, яку фіксують до опорних структур у субмускулярному просторі, і суттєво знижує кількість рецидивів грижі та післяопераційних ускладнень з боку рани.

Ключові слова: параколостомічна грижа, ліквідація колостоми, алогерніопластика.

Мета роботи— оцінити ефективність медикаментозної релаксації анального сфінктера 0,3 % ніфедипіновою маззю шляхом визначення тиску в анальному каналі в динаміці лікування.

Матеріали та методи. У дослідження включено 45 хворих віком від 18 до 74 років (середній вік — (38,2 ± 1,4) року) з хронічною анальною тріщиною. Першим етапом лікування було хірургічне висічення анальної тріщини з використанням ультразвукового гармонійного скальпеля UltraCision (Ethicon Endo Surgery, США). Нанесення 0,3 % ніфедипінової мазі здійснювали протягом 4—5 тиж після операції. Функціональний стан сфінктерного апарату прямої кишки досліджували за допомогою сфінктерометра фірми ProMedico (Німеччина) до операції та на 15-ту і 30-ту добу післяопераційного періоду.

Результати та обговорення. У всіх пацієнтів до операції виявлено підвищення тонусу анального сфінктера. Починаючи з другого тижня застосування 0,3 % ніфедипінової мазі, тиск в анальному каналі достовірно (p < 0,05) зменшувався. На 30-ту добу післяопераційного періоду в усіх пацієнтів тонус анального сфінктера був у межах норми. При цитологічному дослідженні мазківвідбитків з післяопераційної рани на 25-ту добу у 42 (93,3 %) хворих виявлено зміни характеру цитограми в напрямку регресу запалення, розвитку процесів епітелізації та рубцювання. В період спостереження від 5 до 30 міс рецидиву захворювання не виявлено.

Висновки. Сфінктерометрія є об’єктивним та надійним методом визначення адекватності релаксації анального сфінктера в процесі лікування хронічної анальної тріщини.

Ключові слова: хронічна анальна тріщина, медикаментозна релаксація анального сфінктера, сфінктерометрія.

Мета роботи – поліпшити діагностику порушень системи гемостазу у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози і розробити способи їхньої профілактики та корекції на етапах хірургічного лікування.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати дослідження стану системи гемостазу та профілактики тромбогеморагічних ускладнень при хірургічному лікуванні 114 хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози.

Результати та обговорення. Установлено форму реагування системи гемостазу, що визначає характер післяопераційних тромбогеморагічних ускладнень.

Розроблений комплекс профілактичних заходів дає змогу посилити їхній взаємний позитивний ефект, нормалізувати порушені механізми гемостазу, знизити інтенсивність внутрішньосудинного мікрозсідання крові і зменшити частоту розвитку ускладнень.

Висновки. У хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози до операції виявляють гіперкоагуляційні зміни в системі гемостазу. Пік гемокоагуляційних порушень при трансвезикальній простатектомії спостерігається на 3-тю—7-му добу після операції і виявляється різким підвищенням концентрації продуктів паракоагуляції, фібриногену, фібринстабілізувального фактора, зростанням агрегації тромбоцитів на тлі зниження рівня антитромбіну ІІІ та пригніченням фібринолітичної активності крові. Комплексне використання пролонгованої епідуральної анестезії, беміпарину та доксазозину на етапах хірургічного лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози нормалізує функціональний стан системи гемостазу, ліквідує ознаки порушень системи гемостазу і знижує в 5,2 разу частоту тромбозу глибоких вен порівняно з групою без застосування специфічних методів тромбопрофілактики, в 3 рази – порівняно з групою пролонгованої епідуральної аналгезії, у 3 рази зменшує кількість загострень хронічного пієлонефриту та майже у 2 рази скорочує термін лікування в стаціонарі.

Ключові слова: доброякісна гіперплазія передміхурової залози, гемостаз, післяопераційні тромбогеморагічні ускладнення, низькочастотна гемовіскозіграфія.

Мета роботи — поліпшити якість лікування хворих на варикозну хворобу нижніх кінцівок шляхом комбінованого застосування ендовенозної лазерної коагуляції та інтраопераційної склеротерапії.

Матеріали і методи. У період 2009—2010 рр. під спостереженням перебувало 72 пацієнти з варикозною хворобою в стадії СЕАР С2—С3. Базовими методами діагностики були клінічне обстеження та ультразвукове допплерографічне дослідження з кольоровим картуванням кровотоку. 37 пацієнтів прооперовано за оригінальною методикою із застосуванням ендовеноз ної лазерної коагуляції (ЕВЛК) та інтраопераційної склеротерапії (ІОСТ), 35 пацієнтам виконано ЕВЛК та етапну післяопераційну склеротерапію.

Результати та обговорення. Вивчено результати лікування пацієнтів з варикозною хворобою нижніх кінцівок із застосуванням оригінальної методики комбінації ЕВЛК та ІОСТ. Проведено порівняння цієї методики та методики етапного лікування із застосуванням ЕВЛК та післяопераційної склеротерапії. Застосування ЕВЛК та склеротерапії у рамках одного оперативного втручання порівняно з етапним лікуванням варикозної хвороби дає змогу знизити частоту реканалізації магістральних вен після ЕВЛК на 40 %, рецидивів варикозного синдрому — на 50 %.

Висновки. Запропонований метод лікування варикозної хвороби в стадії СЕАР С2—С3 дає змогу зменшити частоту рецидивів, поліпшити естетичний результат операції, скоротити строки лікування.

Ключові слова: варикозна хвороба, ендовенозна лазерна коагуляція, склеротерапія.

Мета роботи— визначити показання до хірургічного втручання та оптимальні режими лікування некротичного парапанкреатиту.

Матеріали і методи. У період з 2006 до 2010 р. у хірургічній клініці Київської обласної клінічної лікарні було проліковано 179 хворих з некротичним панкреатитом, із них таке ускладнення, як парапанкреатит, мали 119 (66,5 %) пацієнтів. Некротичний парапанкреатит або асептичну флегмону заочеревинного простору діагностували у 57 (47,9 %) хворих, гнійно-некротичний парапанкреатит або септичну флегмону заочеревинного простору — у 62 (52,1 %).

Результати та обговорення. Пункційне дренування під контролем ультразвуку завершилося одужанням у 34 випадках, прооперовано на другому етапі відкритим методом 85 пацієнтів. Неефективність лікування з використанням малоінвазивних технологій пов’язана з наявністю великої кількості некротичних тканин. Строки виконання оперативного втручання — 25—29-та доба. Оперативне втручання виконували з максимальним видаленням некротичних мас, які вільно лежали. За наявності некрозів, які важко видалити, використовували відкритий метод дренування з етапною санацією вогнищ. За відсутності явних некротичних тканин застосовували закритий вид дренування. Ускладнення лікування некротичного панкреатиту розвинулися у 69 (38,5 %) хворих: з некротичним парапанкреатитом — у 50 (42 %) хворих, з некротичним панкреатитом — у 19 (31,7 %). У пацієнтів з поширенням некротичного процесу на заочеревинний простір ускладнення розвивалися в 1,32 разу частіше. Загальна кількість померлих — 28 хворих, а летальність — 15,6 %. Серед хворих з ускладненнями у вигляді парапанкреатиту померло 24, летальність — 20,3 %.

Висновки. Ураження заочеревинної клітковини має велике значення в розвитку ускладнень та летальних наслідків при некротичному панкреатиті. Виконання малоінвазивних втручань сприяє поліпшенню результатів лікування у хворих з обмеженими ураженнями парапанкреатичної клітковини та з наявністю рідинного вмісту в патологічній ділянці. Проведення малоінвазивних втручань при поширених ураженнях заочеревинної клітковини сприяє евакуації рідинного вмісту, дезінтоксикації. Їх слід застосовувати як перший етап для підготовки до відкритого оперативного втручання. Використання тестів для визначення протеолітичної активності плазми крові та вмісту отриманого ексудату дає змогу обрати оптимальні терміни для оперативного втручання при інфікованому парапанкреатиті. Відкрите оперативне втручання при інфікованому парапанкреатиті, виконане на 4-му тижні від початку захворювання, дає змогу поліпшити результати лікування.

Ключові слова: некротичний парапанкреатит, прокальцитонін, С-реактивний білок, лізис білків, лізис колагену, неферментативний фібриноліз, малоінвазивні втручання.

Описано клінічний випадок діагностики та лікування періапендикулярного абсцесу. Під час УЗД органів черевної порожнини виявлено апендикулярний інфільтрат з ознаками абсцедування. Хворій під контролем УЗД виконано пункцію та санацію періапендикулярного абсцесу, проведено консервативну протизапальну та антибактеріальну терапію. Через 5 міс у плановому порядку виконано апендектомію. Після операції хвору на 4-ту добу в задовільному стані виписано зі стаціонару.

Ключові слова: періапендикулярний абсцес, пункція, ультразвукове дослідження.

Описано випадок успішного застосування терапії стовбуровими мезенхімальними автоклітинами у хворого з хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок 6-ї стадії за Рутерфордом на тлі цукрового діабету 2 типу, що дало змогу уникнути ампутації і сприяло повному загоєнню великого некротичного ураження стопи.

Ключові слова: хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, мезенхімальні стовбурові клітини, терапія.

Мета роботи — описати випадок успішного лікування пацієнта з ектопією пухлини підшлункової залози у дванадцятипалу кишку, що ускладнилася кровотечею.

Матеріали і методи. Пацієнт з ектопічною пухлиною підшлункової залози у дванадцятипалу кишку, що ускладнилася кровотечею, перебував на лікуванні в хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва з 18.11.2010 по 09.12.2010 р. Для інструментальної діагностики використовували: рентгенографію органів грудної і черевної порожнини, фіброгастродуоденоскопію, дуоденоскопію з біопсією, колоноскопію, ультразвукове обстеження органів черевної порожнини, магнітно-резонансну холангіопанкреатографію, патогістологічне дослідження.

Результати та обговорення. Виконано оперативне видалення пухлини навколососочкової ділянки дванадцятипалої кишки (фіброзна аденома підшлункової залози), ускладненої кровотечею середнього ступеня тяжкості. Протягом місяця після операції відсутні ознаки патології.

Висновки. Специфічність клінічних даних і сучасних методів діагностики щодо верифікації ектопії тканини підшлункової залози у дванадцятипалу кишку залишається низькою. У лікуванні методом вибору має бути хірургічне видалення пухлини з подальшою біопсією; радикальна операція доцільна у разі злоякісного характеру пухлини.

Ключові слова: фіброзна аденома підшлункової залози, пухлина навколососочкової ділянки, ектопія підшлункової залози, кровотеча.

В огляді узагальнено дані літератури щодо проблеми гострих порушень мезентеріального кровообігу, висвітлено основні аспекти патогенезу, сучасну класифікацію. Розглянуто методи лабораторної та інструментальної діагностики і лікування гострих порушень мезентеріального кровообігу.

Ключові слова: мезентеріальний кровообіг, інфаркт кишечнику, діагностика, лікування.

Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела, присвячені діагностиці та лікуванню вертебробазилярної недостатності. Наведено анатомофізіологічні чинники виникнення цього захворювання, а також методи діагностики та основні напрями хірургічного і консервативного лікування.

Ключові слова: вертебробазилярна недостатність, оклюзія, стеноз.