Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(50) // 2014

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Ефективність використання сітчастого алотрансплантата при хірургічній корекції рецидивного птозу молочної залози

В. Г. Мішалов, І. А. Назаренко, В. В. Храпач, Л. Ю. Маркулан

Мета роботи — поліпшити віддалені результати хірургічної корекції післяопераційного птозу молочної залози (МЗ) шляхом використання методик із застосуванням сітчастого алотрансплантата МЗ.

Матеріали і методи. Роботу виконано на базі Олександрівської клінічної лікарні м. Києва в період з 1999 до 2011 р. У дослідження залучено 116 пацієнток, прооперованих з приводу вторинного птозу МЗ, яких розподілили на дві групи. Групу порівняння становили жінки, яким виконано загальноприйняті операції з корекції післяопераційного птозу (52 пацієнтки), основну групу — жінки, яким виконано розроблені нами операції з використанням сітчастих алотрансплантатів (64 пацієнтки): задня мастопексія із сіткою (19), операція за Pitangiy — Ribeiro у модифікації (45). Кінцевою точкою дослідження була трирічна частота рецидиву птозу МЗ.

Результати та обговорення. Упродовж трьох років не відзначено випадків реакції тканини на сітчастий алотрансплантат. Через три роки після реконструктивних операцій рецидив птозу в основній групі виник у 7 (10,9 %) жінок, у групі порівняння — у 16 (30,8 %) (р = 0,008). Рецидив птозу в обох групах виникав переважно впродовж другого року після операції. Групи дослідження відрізнялися за ступенем рецидивного птозу. Так, в основній групі птоз першого ступеня виник у 5 (7,8 %) пацієнток, другого ступеня — у 2 (3,1 %), тоді як у групі порівняння — відповідно у 8 (15,6 %) і 8 (15,6 %) пацієнток (р = 0,037).

Висновки. Використання сітчастого алотрансплантата (поліпропіленової сітки) як доповнення до операцій з хірургічної корекції післяопераційного птозу МЗ не спричиняє клінічно значущих місцевих та загальних реакцій і створює надійнішу фіксаційну структуру, що сприяє достовірному зниженню трирічної частоти рецидиву птозу (10,9 %) і його ступеня порівняно зі стандартними методиками маммопластики (30,8 %).

Ключові слова: рецидив птозу молочної залози, мастопексія, поліпропіленова сітка.

 

Эффективность использования сетчатого аллотрансплантата при хирургической коррекции рецидивного птоза молочной железы

В. Г. Мишалов, И. А. Назаренко, В. В. Храпач, Л. Ю. Маркулан

Цель работы — улучшить отдаленные результаты хирургической коррекции послеоперационного птоза молочной железы (МЖ) путем использования методик с применением сетчатого аллотрансплантата.

Материалы и методы. Работа выполнена на базе Александровской клинической больницы г. Киева в период с 1999 по 2011 г. В исследование вошло 116 пациенток, прооперированных по поводу вторичного птоза МЖ, которых распределили на две группы. Группу сравнения составили женщины, которым выполнены общепринятые операции по коррекции послеоперационного птоза (52 пациентки), основную группу — женщины, которым выполнены разработанные нами операции с использованием сетчатых аллотрансплантатов (64 пациентки): задняя мастопексия с сеткой (19), операция по Pitangiy — Ribeiro в модификации (45). Конечной точкой исследования была трехлетняя частота рецидива птоза МЖ.

Результаты и обсуждение. В течение трех лет не отмечено случаев реакции ткани на сетчатый аллотрансплантат. Спустя три года после реконструктивных операций рецидив птоза в основной группе возник у 7 (10,9 %) женщин, в группе сравнения — у 16 (30,8 %) (р = 0,008). Рецидив птоза в обеих группах возникал преимущественно в течение второго года после операции. Группы исследования отличались по степени рецидивного птоза. Так, в основной группе птоз первой степени возник у 5 (7,8 %) пациенток, второй степени — у 2 (3,1 %), тогда как в группе сравнения — соответственно у 8 (15,6 %) и 8 (15,6 %) пациенток (р = 0,037).

Выводы. Использование сетчатого аллотрансплантата (полипропиленовой сетки) в качестве дополнения к операциям по хирургической коррекции послеоперационного птоза МЖ не вызывает клинически значимых местных и общих реакций и создает более надежную фиксационную структуру, что способствует достоверному снижению трехлетней частоты рецидива птоза (10,9 %) и его степени по сравнению со стандартными методиками маммопластики (30,8 %).

Ключевые слова: рецидив птоза молочной железы, мастопексия, полипропиленовая сетка.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

2. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Питання інфузійної терапії опікового шоку

О. М. Коваленко

Мета роботи — удосконалити інфузійну терапію опікового шоку (ОШ) для поліпшення перебігу гострого періоду опікової хвороби.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 390 постраждалих з глибокими і поверхневими опіками площею від 15 до 65 % поверхні тіла у відділенні інтенсивної терапії центру термічних уражень Київської міської клінічної лікарні № 2. Основну групу становили 240 хворих, при лікуванні яких протягом 2007 — 2013 рр. використовували оптимізований клінічний протокол інфузійної терапії (ІТ) ОШ із застосуванням сучасних інфузійних препаратів та вдосконалених формул розрахунку об’єму інфузії, що сприяло ефективнішому відновленню об’єму циркулюючої крові (ОЦК) та зменшенню гемоконцентрації. Для порівняння проаналізовано 150 історій хвороби обпечених, лікування яких протягом 1995 — 2000 рр. проводили за традиційною схемою ІТ. За допомогою клінічних методів оцінювали: загальний стан постраждалих, терміни виходу із ОШ і початку оперативних втручань, розвиток інфекційних ускладнень, строки відновлення шкірного покриву, тривалість перебування у стаціонарі.

Результати та обговорення. Проаналізовано ефективність використання різних формул розрахунку об’єму інфузії і сучасних інфузійних препаратів при лікуванні гострого періоду опікової хвороби. Визначено особливості перебігу ОШ у хворих різних вікових груп. Застосування оптимізованих клінічних протоколів ІТ у хворих основної групи дало змогу швидко відновити центральну гемодинаміку, доставку і споживання кисню. Протягом першої доби ОШ у хворих основної групи спостерігали збільшення систолічного артеріального тиску на (29 ± 9) % і сатурації крові киснем на (8 ± 2) %. Введення до схем ІТ ОШ сучасних інфузійних препаратів (гідроксіетилкрохмалів, «Реосорбілакту», «Сорбілакту», соди-буфер тощо) сприяло ефективнішому відновленню ОЦК та зменшенню гемоконцентрації, про що свідчили показники гематокриту наприкінці першої доби лікування ОШ. При однаковому об’ємі інфузії у хворих основної групи цей показник становив 0,39 ± 0,07, а у хворих групи порівняння — 0,49 ± 0,09. Установлено позитивний зв’язок між застосуванням сучасних інфузійних препаратів і відновленням центрального венозного тиску (ЦВТ). Наприкінці першої доби лікування у хворих основної групи ЦВТ становив (42,5 ± 4,5) мм вод. ст., а у хворих групи порівняння — (37,3 ± 3,5) мм вод. ст. У всіх постраждалих спостерігали позитивні зміни параметрів центральної і периферичної гемодинаміки протягом стадії шоку (порівняно з першою добою шоку збільшився систолічний і діастолічний артеріальний тиск, зменшилися частота серцевих скорочень і частота дихання, підвищилася сатурація крові киснем), що дало змогу розпочати оперативні втручання у хворих основної групи на (3,2 ± 0,7) доби раніше, ніж у хворих групи порівняння. Встановлено, що об’єм інфузії корелює з тяжкістю стану хворого. Достовірне зниження рівня тканинної гіпоксії спостерігали лише після відновлення ОЦК. Результати лікування опікової хвороби у постраждалих з тяжким ОШ значною мірою залежали від характеру ініціальної протишокової ІТ.

Висновки. Підвищення ефективності протишокової терапії можна досягти як шляхом оптимізації об’єму перелитої рідини, так і за рахунок використання в складі ІТ сучасних інфузійних препаратів, які сприяють ефективнішому відновленню ОЦК та зменшенню гемоконцентрації. Загальновідомі формули розрахунку об’єму інфузії слід використовувати лише як рекомендацію і для визначення початкового обсягу ІТ. Реальний баланс рідини необхідно визначати за допомогою клінічних та лабораторних показників.

Ключові слова: інфузійна терапія, колоїди, кристалоїди, опіковий шок, опікова хвороба, плазма.

 

Вопросы инфузионной терапии ожогового шока

О. Н. Коваленко

Цель работы — усовершенствовать инфузионную терапию ожогового шока (ОШ) для улучшения течения острого периода ожоговой болезни.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 390 пострадавших с глубокими и поверхностными ожогами площадью от 15 до 65 % поверхности тела в отделении интенсивной терапии центра термических поражений Киевской городской клинической больницы № 2. Основную группу составили 240 больных, при лечении которых в течение 2007 — 2013 гг. использовали оптимизированный клинический протокол инфузионной терапии (ИТ) ОШ с применением современных инфузионных препаратов и усовершенствованных формул расчета объема инфузии. Для сравнения проанализировали 150 историй болезни обожженных. С помощью клинических методов оценивали: общее состояние пострадавших, сроки выхода из ОШ и начала оперативных вмешательств, развитие инфекционных осложнений, сроки восстановления кожного покрова, длительность пребывания в стационаре.

Результаты и обсуждение. Проанализирована эффективность использования различных формул расчета объема инфузии и современных инфузионных препаратов при лечении острого периода ожоговой болезни. Определены особенности течения ОШ у больных разных возрастных групп. Применение оптимизированных клинических протоколов ИТ у больных основной группы позволило быстрее восстановить центральную гемодинамику, доставку и потребление кислорода. В течение первых суток ОШ у больных основной группы наблюдали увеличение систолического артериального давления на (29 ± 9) %, сатурации крови кислородом — на (8 ± 2) %. Включение в схемы ИТ ОШ современных инфузионных препаратов (гидрооксиэтилкрохмалов, «Реосорбилакта», «Сорбилакта», соды-буфер и др.) способствовало более эффективному восстановлению объема циркулирующей крови (ОЦК) и уменьшению гемоконцентрации, о чем свидетельствовали показатели гематокрита в конце первых суток лечения ОШ. При одинаковом объеме инфузии у больных основной группы этот показатель составил 0,39 ± 0,07, а в группе сравнения — 0,49 ± 0,09. Установлена положительная связь между включением в состав ИТ современных инфузионных препаратов и восстановлением центрального венозного давления (ЦВД). В конце первых суток лечения у больных основной группы ЦВД составляло (42,5 ± 4,5) мм вод. ст., а в группе сравнения — (37,3 ± 3,5) мм вод. ст. У всех пострадавших наблюдали положительную динамику параметров центральной и периферической гемодинамики в течение стадии шока (по сравнению с первыми сутками увеличились систолическое и диастолическое артериальное давление, уменьшились частота сердечных сокращений и частота дыхания, повысилась сатурация крови кислородом), что позволило начать оперативные вмешательства у больных основной группы на (3,2 ± 0,7) сут раньше, чем в группе сравнения. Установлено, что объем инфузии коррелирует с тяжестью состояния больного. Достоверное снижение уровня тканевой гипоксии наблюдали только после восстановления ОЦК. Результаты лечения ожоговой болезни у пострадавших с тяжелым ОШ в значительной степени зависели от характера инициальной противошоковой ИТ.

Выводы. Повышения эффективности противошоковой терапии можно достичь как путем оптимизации объема перелитой жидкости, так и за счет использования в составе ИТ современных инфузионных препаратов, способствующих более эффективному восстановлению ОЦК и уменьшению гемоконцентрации. Общеизвестные формулы ИТ следует использовать только в качестве руководства и для определения объема начальной ИТ. Реальный баланс жидкости следует определять с помощью клинических и лабораторных показателей.

Ключевые слова: инфузионная терапия, коллоиды, кристаллоиды, ожоговый шок, ожоговая болезнь, плазма.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

3. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Оцінка тяжкості травми в хірургічному лікуванні пошкоджень селезінки у постраждалих із закритою поєднаною абдомінальною травмою

Я. Л. Заруцький, В. М. Коваленко, С. А. Асланян, О. І. Жовтоножко

Мета роботи — визначити місце анатомічної шкали оцінки тяжкості травми (АTS) у постраждалих із пошкодженням селезінки при закритій поєднаній абдомінальній травмі.

Матеріали і методи. До основної групи залучено 102 постраждалих із пошкодженням селезінки при закритій поєднаній абдомінальній травмі, в яких застосовували диференційований підхід до визначення обсягу обстеження та операції, а також вибору методу гемостазу залежно від тяжкості травми за шкалою ATS та ступеня пошкодження селезінки. Органозберігальні операції на селезінці виконували за допомогою аргоноплазмової коагуляції, електрозварювання та спленорафії. До контрольної групи залучено 126 постраждалих, у яких застосовували повний обсяг діагностичних та операційних заходів, які не залежали від тяжкості травми постраждалих. Органозберігальні операції виконували методом спленорафії. Постраждалих з ізольованою травмою селезінки і тяжкою черепно-мозковою травмою до груп дослідження не залучали.

Результати та обговорення. В основній групі з нетяжкою травмою за шкалою ATS було 33 (32,4 %) постраждалих, з тяжкою — 44 (43,1 %), з вкрай тяжкою — 25 (24,5 %). Лікувально-діагностичні заходи залежали від тяжкості травми і були виконані в повному, скороченому та мінімальному обсязі відповідно. Виявлено зворотну залежність між тяжкістю травми і можливістю виконання органозберігальних операцій на селезінці. В основній групі органозберігальні операції виконано у 42,16 % постраждалих, у контрольній — у 4,8 %, при нетяжкій травмі їх частка становила 78,8 %, при тяжкій — 29,5 %, при вкрай тяжкій — 16,0 %. В основній групі порівняно з контрольною частота післяопераційних ускладнень була меншою на 14,7 %, легеневих — на 18,2 %.

Висновки. Анатомічна шкала ATS дає змогу оцінити тяжкість травми постраждалих з пошкодженням селезінки при закритій поєднаній абдомінальній травмі й обґрунтувати обсяг обстеження та операційного лікування, а також можливість виконання органозберігальних операцій. Застосування диференційованої тактики, яке ґрунтується на оцінці тяжкості травми, дало змогу знизити загальну летальність в основній групі на 8,6 %: при нетяжкій травмі — на 6,1 %, при тяжкій — на 13,3 %, при вкрай тяжкій — на 7,3 % (р < 0,05).

Ключові слова: політравма, травма селезінки, тяжкість травми, органозберігальні операції.

 

Оценка тяжести травмы в хирургическом лечении повреждений селезенки у пострадавших с закрытой сочетанной абдоминальной травмой

Я. Л. Заруцкий, В. Н. Коваленко, С. А. Асланян, А. И. Жовтоножко

Цель работы — определить место анатомической шкалы оценки тяжести травмы (АTS) у пострадавших с повреждением селезенки при закрытой сочетанной абдоминальной травме.

Материалы и методы. В основную группу включено 102 пострадавших с повреждением селезенки при закрытой сочетанной абдоминальной травме, у которых использовали дифференцированный подход к определению объема обследования и операции, а также выбору метода гемостаза в зависимости от тяжести травмы по шкале ATS и степени повреждения селезенки. Органосохраняющие операции на селезенке выполняли с помощью аргоноплазмовой коагуляции, электросварки и спленорафии. В контрольную группу включено 126 пострадавших, у которых использовали полный объем диагностических и операционных мероприятий независимо от тяжести травмы пострадавших. Органосохраняющие операции выполняли методом спленорафии. Пострадавших с изолированной травмой селезенки и тяжелой черепномозговой травмой в группы не включали.

Результаты и обсуждение. В основной группе с нетяжелой травмой по шкале ATS было 33 (32,4 %) пострадавших, с тяжелой — 44 (43,1 %), с крайне тяжелой — 25 (24,5 %). Лечебно-диагностические мероприятия зависели от тяжести травмы и были выполнены в полном, сокращенном и минимальном объеме соответственно. Установлена обратная зависимость между тяжестью травмы и возможностью выполнения органосохраняющих операций на селезенке. В основной группе органосохраняющие операции выполнены у 42,16 % пострадавших, в контрольной — у 4,8 %, при нетяжелой травме их доля составляла 78,8 %, при тяжелой — 29,5 %, при крайне тяжелой — 16,0 %. В основной группе по сравнению с контрольной частота послеоперационных осложнений была меньше на 14,7 %, легочных — на 18,2 %.

Выводы. Анатомическая шкала ATS позволяет оценить тяжесть травмы пострадавших с повреждением селезенки при закрытой сочетанной абдоминальной травме и обосновать объем обследования и операционного лечения, а также возможность выполнения органосохраняющих операций. Использование дифференцированной тактики, основанной на оценке тяжести травмы, позволило снизить общую летальность в основной группе на 8,6 %: при нетяжелой травме — на 6,1 %, при тяжелой — на 13,3 %, при крайне тяжелой — на 7,3 % (р < 0,05).

Ключевые слова: политравма, травма селезенки, тяжесть травмы, органосохраняющие операции.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

4. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Хірургічна тактика лікування хворих з травматичними переломами нижньої щелепи

А. В. Копчак

Мета роботи — розробити біомеханічно-обґрунтовані протоколи хірургічного лікування хворих з травматичними переломами нижньої щелепи на підставі диференційованого підходу до вибору способу фіксації та визначити їх клінічну ефективність.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 269 пацієнтів з 359 переломами нижньої щелепи. Хворих було розподілено на дві групи: в основній групі (47,6 % пацієнтів) застосовано диференційований підхід до вибору методу хірургічного лікування відповідно до розроблених нами протоколів, у контрольній групі (52,4 %) застосовані методи остеосинтезу не відповідали розробленим протоколам. У всіх хворих проведено аналіз найближчих і віддалених результатів лікування за даними клінічного обстеження і контрольної рентгенографії. Враховували точність відновлення анатомічної форми нижньої щелепи, її рухів і функції жування, наявність больових синдромів, порушень прикусу та післяопераційних ускладнень.

Результати та обговорення. Аналіз результатів остеосинтезу засвідчив, що частота задовільного відновлення анатомічної форми нижньої щелепи (залишкові зміщення менші за 2 мм) у ранній післяопераційний період в основній групі була в 1,7 разу більшою — майже 90 %. Стабільне утримання уламків протягом усього періоду зрощення відзначено у 76,5 % прооперованих хворих. Ризик виникнення вторинних зміщень вірогідно залежав від застосованого способу лікування: в основній групі їх частота становила 7 % проти 37,5 % у контрольній групі. Частота оклюзійних порушень при дотриманні розроблених протоколів була меншою у 3,52 разу, а функціональних порушень з боку скронево-нижньощелепних суглобів — у 1,5 — 3,3 разу.

Висновки. Розроблені протоколи хірургічного лікування переломів нижньої щелепи, які ґрунтуються на диференційованому виборі способу фіксації і режимів функціонального навантаження з урахуванням типу та локалізації перелому, дають змогу вірогідно підвищити ефективність хірургічного лікування за рахунок зменшення частоти вторинних зміщень, оклюзійних та артикуляційних порушень.

Ключові слова: переломи нижньої щелепи, хірургічна тактика, остеосинтез.

 

Хирургическая тактика лечения больных с травматическими переломами нижней челюсти

А. В. Копчак

Цель работы — разработать биомеханически-обоснованные протоколы хирургического лечения больных с травматическими переломами нижней челюсти на основе дифференцированного подхода к выбору способа фиксации и определить их клиническую эффективность.

Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 269 пациентов с 359 переломами нижней челюсти. Больных разделили на две группы: в основной группе (47,6 % пациентов) был применен дифференцированный подход к выбору метода хирургического лечения в соответствии с разработанными нами протоколами, в контрольной группе (52,4 %) использованные методы остеосинтеза не соответствовали этим протоколам. У всех больных проведен анализ ближайших и отдаленных результатов лечения по данным клинического обследования и контрольной рентгенографии. Учитывали точность восстановления анатомической формы нижней челюсти, ее движений и функции жевания, наличие болевых синдромов, нарушений прикуса и послеоперационных осложнений.

Результаты и обсуждение. Анализ результатов остеосинтеза показал, что частота удовлетворительного восстановления анатомической формы нижней челюсти (остаточные смещения менее 2 мм) в ранний послеоперационный период в основной группе была в 1,7 раза больше — почти 90 %. Стабильное удержание отломков в течение всего периода сращения отмечено у 76,5 % прооперированных больных. Риск возникновения вторичных смещений достоверно зависел от примененного способа лечения: в основной группе их частота составила 7 % против 37,5 % в контрольной группе. Частота окклюзионных нарушений при соблюдении разработанных протоколов была меньше в 3,52 раза, а функциональных нарушений со стороны височно-нижнечелюстных суставов — в 1,5 — 3,3 раза.

Выводы. Разработанные протоколы хирургического лечения переломов нижней челюсти, основанные на дифференцированном выборе способа фиксации и режимов функциональной нагрузки с учетом типа и локализации перелома, позволяют существенно повысить эффективность хирургического лечения за счет уменьшения частоты вторичных смещений, окклюзионных и артикуляционных нарушений.

Ключевые слова: переломы нижней челюсти, хирургическая тактика, остеосинтез.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

5. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Можливості доопераційної підготовки хворих на морбідне ожиріння до виконання радикальних оперативних втручань

О. Ю. Іоффе, Ю. П. Цюра, О. П. Стеценко, Т. В. Тарасюк, М. С. Кривопустов, І. М. Молнар

Мета роботи — визначити науково обґрунтовані шляхи зниження операційно-анестезіологічного ризику під час виконання баріатричних операцій шляхом впровадження нових підходів до доопераційної підготовки хворих на морбідне ожиріння (МО).

Матеріали і методи. Обстежено та проліковано 20 пацієнтів з МО. Усім їм проводили встановлення внутрішньошлункового балона BIB (BioEnterics Corp.) як доопераційну підготовку. Використовували анамнестичні, клінічні, лабораторні, інструментальні та статистичні методи.

Результати та обговорення. Через 6 міс після встановлення внутрішньошлункового балона індекс маси тіла знизився з (69,78 ± 3,20) до (61,20 ± 3,54) кг/м2, що сприяло позитивним змінам показників метаболізму і серцево-судинної та дихальної систем, зокрема, збільшенню фракції викиду лівого шлуночка на тлі тенденції до нормалізації розміру лівого передсердя як фактора ризику фібриляції передсердь. Зареєстровано позитивну динаміку глікемії натщесерце, показників систолічного та діастолічного артеріального тиску та ін.

Висновки. Один зі шляхів зниження операційно-анестезіологічного ризику під час виконання баріатричних операцій — встановлення внутрішньошлункового балона як перший етап лікування МО. Це дає змогу знизити індекс маси тіла та показники глікемії, а також поліпшити функціонування серцево-судинної системи і показники дихальної системи.

Ключові слова: внутрішньошлунковий балон, операційно-анестезіологічний ризик, морбідне ожиріння.

 

Возможности дооперационной подготовки больных с морбидным ожирением к выполнению радикальных оперативных вмешательств

А. Ю. Иоффе, Ю. П. Цюра, А. П. Стеценко, Т. В. Тарасюк, Н. С. Кривопустов, И. М. Молнар

Цель работы — определить научно обоснованные пути снижения операционно-анестезиологического риска при выполнении бариатрических операций путем внедрения новых подходов к дооперационной подготовке больных с морбидным ожирением (МО).

Материалы и методы. Обследовано и пролечено 20 пациентов с МО. Всем им проводили установку внутрижелудочного баллона BIB (BioEnterics Corp.) в качестве дооперационной подготовки. Использовали анамнестические, клинические, лабораторные, инструментальные и статистические методы.

Результаты и обсуждение. Через 6 мес после установки внутрижелудочного баллона индекс массы тела снизился с (69,78 ± 3,20) до (61,20 ± 3,54) кг/м2, что способствовало позитивным изменениям показателей метаболизма, сердечнососудистой и дыхательной систем, в частности, увеличению фракции выброса левого желудочка на фоне тенденции к нормализации размера левого предсердия как фактора риска фибрилляции предсердий. Зарегистрирована положительная динамика гликемии натощак, показателей систолического и диастолического артериального давления и др.

Выводы. Одним из путей снижения операционно-анестезиологического риска при выполнении бариатрических операций является установка внутрижелудочного баллона в качестве первого этапа лечения МО. Это позволяет снизить индекс массы тела и показатели гликемии, а также улучшить функционирование сердечно-сосудистой системы и показатели дыхательной системы.

Ключевые слова: внутрижелудочный баллон, операционно-анестезиологический риск, морбидное ожирение.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

6. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Діагностика та клінічний перебіг гострокровоточивого колоректального раку

П. В. Іванчов, О. М. Андрусенко

Мета роботи — проаналізувати дошпитальний симптомокомплекс та визначити клініко-діагностичні особливості гострокровоточивого колоректального раку (ГККРР).

Матеріали і методи. У період з 2002 до 2013 р. у Київський міський центр з надання допомоги хворим зі шлунковокишковими кровотечами госпіталізовано 241 пацієнта з ГККРР. Вік хворих — від 41 до 94 років. Чоловіків було 126 (52,3 %) віком від 41 до 94 років (середній вік — (66,9 ± 11,8) року), жінок — 115 (47,7 %) віком від 50 до 89 років (середній вік — (69,0 ± 8,4) року). Переважали особи похилого та старечого віку — 81,3 %. Індекс поліморбідності дорівнював 4,7 у чоловіків та 5,3 у жінок. У 63 (26,1 %) хворих діагноз було встановлено в інших медичних закладах. Уперше колоректальний рак виявлено у 178 (73,9 %) хворих. Згідно з Міжнародною класифікацією злоякісних новоутворень TNM —7 І стадію встановлено у 13 (5,4 %) хворих, ІІ стадію — у 142 (58,9 %), ІІІ стадію — у 41 (17,0 %), ІV стадію — у 45 (18,7 %). Помірний ступінь тяжкості геморагії виявлено у 99 (41,1 %) пацієнтів, середній — у 49 (20,3 %), тяжкий — у 93 (38,6 %).

Результати та обговорення. Після аналізу дошпитального симптомокомплексу хворі з уперше виявленим ГККРР розподілені на три групи: у 69 (38,8 %) пацієнтів був безсимптомний перебіг захворювання до розвитку кишкової кровотечі, у 40 (22,4 %) — малосимптомний, у 69 (38,8 %) — маніфестний перебіг захворювання. Інструментальні методи обстеження товстої кишки застосовано у 204 (84,6 %) пацієнтів. Діагноз встановлено за даними ректороманоскопії — у 86 (42,1 %) хворих, іригоскопії — у 85 (41,7 %), фіброколоноскопії — у 33 (16,2 %). У 124 (60,8 %) хворих застосовано поєднання різних методів інструментальної діагностики. В правій половині ободової кишки процес локалізувався у 58 (24,1 %) випадках, в лівій половині — у 85 (35,3 %), в прямій кишці — у 92 (38,1 %) випадках. У 6 (2,5 %) пацієнтів виявлено первинномножинний рак, у 129 (53,5 %) — екзофітні форми, у 112 (46,5 %) — ендофітні. Визначено шість основних клінічних варіантів перебігу колоректального раку залежно від комбінації кишкової кровотечі з іншими ускладненнями колоректального раку.

Висновки. У 38,8 % хворих відзначено безсимптомний перебіг захворювання до розвитку кишкової кровотечі. При фізикальному обстеженні можна виявити симптоми злоякісного пухлинного ураження товстої кишки у третини пацієнтів. Клінічна картина кишкової кровотечі в ізольованому варіанті спостерігалася у 64,3 % хворих, а у решти пацієнтів вона поєднувалася з частковою кишковою непрохідністю, параканкрозом, перфорацією пухлини.

Ключові слова: гострокровоточивий колоректальний рак, дошпитальний симптомокомплекс, ендоскопічна діагностика, клінічні ознаки.

 

Диагностика и клиническое течение острокровоточащего колоректального рака

П. В. Иванчов, А. Н. Андрусенко

Цель работы — проанализировать догоспитальный симптомокомплекс и определить клинико-диагностические особенности острокровоточащего колоректального рака (ОККРР).

Материалы и методы. В период с 2002 по 2013 г. в Киевский городской центр по оказанию помощи больным с желудочнокишечными кровотечениями был госпитализирован 241 больной с ОККРР в возрасте от 41 до 94 лет. Мужчин было 26 (52,3 %) в возрасте от 41 до 94 лет (средний возраст — (66,9 ± 11,8) года), женщин — 115 (47,7 %) в возрасте от 50 до 89 лет (средний возраст — (69,0 ± 8,4) года). Преобладали лица пожилого и старческого возраста — 81,3 %. Индекс полиморбидности составил 4,7 у мужчин и 5,3 у женщин. У 63 (26,1 %) больных диагноз установлен в других медицинских учреждениях. Впервые колоректальный рак обнаружен у 178 (73,9 %) больных. Согласно Международной классификации злокачественных новообразований TNM — 7 І стадия установлена у 13 (5,4 %) больных, ІІ стадия — у 142 (58,9 %), ІІІ стадия — у 41 (17,0 %), ІV стадия — у 45 (18,7 %). Умеренная степень тяжести геморрагии выявлена у 99 (41,1 %) пациентов, средняя — у 49 (20,3 %), тяжелая — у 93 (38,6 %).

Результаты и обсуждение. После анализа догоспитального симптомокомплекса больные с впервые выявленным ОККРР были распределены на три группы: у 69 (38,8 %) пациентов имело место бессимптомное течение заболевания до развития кишечного кровотечения, у 40 (22,4 %) — малосимптомное, у 69 (38,8 %) — манифестное течение заболевания. Инструментальные методы обследования толстой кишки применены у 204 (84,6 %) пациентов. Диагноз установлен по данным ректороманоскопии у 86 (42,1 %) больных, ирригоскопии — у 85 (41,7 %), фиброколоноскопии — у 33 (16,2 %). У 124 (60,8 %) больных применили сочетание разных методов инструментальной диагностики. В правой половине ободовой кишки процесс локализовался в 58 (24,1 %) случаях, в левой половине — в 85 (35,3 %), в прямой кишке — в 92 (38,1 %) случаях. У 6 (2,5 %) пациентов выявлен первично-множественный рак, у 129 (53,5 %) — экзофитные формы, у 112 (46,5 %) — эндофитные. Определены шесть основных клинических вариантов течения колоректального рака в зависимости от комбинации кишечного кровотечения с другими осложнениями колоректального рака.

Выводы. У 38,8 % больных имело место бессимптомное течение заболевания до развития кишечного кровотечения. При физикальном обследовании можно выявить симптомы злокачественного опухолевого поражения толстой кишки в трети случаев. Клиническая картина кишечного кровотечения в изолированном варианте имела место у 64,3 % больных, а у остальных пациентов она сочеталась с частичной кишечной непроходимостью, параканкрозом, перфорацией опухоли.

Ключевые слова: острокровоточащий колоректальный рак, догоспитальный симптомокомплекс, эндоскопическая диагностика, клинические признаки.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

7. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Флегмона Фурньє: від маніфестації до виписки

М. І. Тутченко, І. В. Клюзко, Д. І. Кравцов, В. С. Андрієць, С. Ф. Марчук, В. І. Смовженко, А. А. Яковенко

Мета роботи — поліпшити результати комплексного лікування та зменшити летальність хворих із флегмоною Фурньє.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз лікування 12 хворих, які перебували в хірургічному відділенні № 2 Київської міської клінічної лікарні № 15 у період 2007 — 2013 рр. з діагнозом «флегмона Фурньє». Середній вік пацієнтів — 54 роки. У лікуванні флегмони Фурньє ми використовували три основні напрями: раннє активне хірургічне лікування (некректомії, формування підвісної двостовбурової сигмостоми з метою виключення з пасажу прямої кишки); дезінтоксикаційна терапія, нормалізація гомеостазу, антибіотикотерапія, реовазотерапія, корекція виявлених супутніх патологій, вакуум-терапія; реконструктивно-відновні оперативні втручання для закриття та пластики дефектів уражених зон.

Результати та обговорення. Помер 1 (8,3 %) хворий. На тлі поширеного некрозу м’яких тканин у 5 (41,7 %) пацієнтів відбулося повне або часткове оголення тканини яєчок та сім’яного канатика з можливим поширенням на стегна (1 (8,3 %) випадок). Вакуум-терапія ран дала змогу скоротити середню тривалість перебування хворого на стаціонарному лікуванні з 31 до 20 діб, а також в короткі терміни виконати реконструктивно-відновні оперативні втручання — у середньому на 12-ту добу від моменту госпіталізації.

Висновки. Флегмона Фурньє має тяжкий перебіг з гнилісним ураженням великої площі м’яких тканин і може бути причиною розвитку блискавичного хірургічного сепсису з летальним наслідком. Якщо вона виникає як ускладнення гнилісного анаеробного парапроктиту, то обов’язковим у хірургічному лікуванні є накладання підвісної двостовбурової сигмостомії. Застосування запропонованої тактики дало змогу зменшити летальність і виконати реконструктивно-віднові оперативні втручання.

Ключові слова: флегмона Фурньє, гнилісний парапроктит, сепсис.

 

Флегмона Фурнье: от манифестации к выписке

Н. И. Тутченко, И. В. Клюзко, Д. И. Кравцов, В. С. Андриец, С. Ф. Марчук, В. И. Смовженко, А. А. Яковенко

Цель работы — улучшить результаты комплексного лечения и уменьшить летальность у пациентов с флегмоной Фурнье.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ лечения в хирургическом отделении № 2 Киевской городской клинической больницы № 15 г. Киев в период 2007 — 2013 гг. 12 больных с диагнозом «флегмона Фурнье». Средний возраст пациентов — 54 года. В лечении флегмоны Фурнье использовали три основных направления: раннее активное хирургическое лечение (некрэктомии, формирование подвесной двуствольной сигмостомы для выключения из пассажа прямой кишки); дезинтоксикационная терапия, нормализация гомеостаза, антибиотикотерапия, коррекция выявленной сопутствующей патологии; реконструктивно-восстановительные оперативные вмешательства, направленные на пластику дефектов пораженных зон.

Результаты и обсуждение. Умер 1 (8,3 %) больной. На фоне обширного некроза мягких тканей у 5 (41,7 %) пациентов произошло полное или частичное обнажение ткани яичек и семенного канатика, с распространением на бедра (1 (8,3 %) случай). Вакуум-терапия ран позволила сократить среднюю длительность пребывания больного в стационаре с 31 до 20 суток, а также в короткие сроки выполнить реконструктивно-восстановительные оперативные вмешательства — в среднем на 12-е сутки от момента госпитализации.

Выводы. Флегмона Фурнье имеет тяжелое течение с гнилостным поражением большой площади мягких тканей и может быть причиной развития молниеносного хирургического сепсиса с летальным исходом. Если болезнь Фурнье возникает как осложнение гнилостного анаэробного парапроктита, то обязательным в хирургическом лечении является наложение подвесной двуствольной сигмостомы. Применение предложенной тактики позволило уменьшить летальность и выполнить реконструктивно-восстановительные операции.

Ключевые слова: флегмона Фурнье, гнилостный парапроктит, сепсис.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

8. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Вибір способу бiлiарної декомпресiї при механiчнiй жовтяницi у хворих похилого і старечого віку

О. Є. Каніковський, О. І. Бондарчук, Я. В. Карий, Ю. В. Бабiйчук, І. В. Павлик, Д. О. Каніковський

Мета роботи — вивчити ефективність відкритих і малоінвазивних способів біліарної декомпресії при механічній жовтяниці (МЖ) у хворих похилого та старечого віку.

Матеріали і методи. У період з 2002 до 2013 р. у хірургічній клініці було проліковано 73 хворих на МЖ. Вік хворих — від 70 до 89 років. Двохетапну хірургічну тактику при МЖ застосовано у 39 (53,4 %) випадках. У 34 (46,6 %) хворих проведено одноетапні оперативні втручання.

Результати та обговорення. У 39 (53,4 %) хворих з рiвнем бiлiрубiну понад 100 мкмоль/л, з тривалістю МЖ понад 14 днiв i серцево-легеневою недостатнiстю ІІІ стадії проводили двохетапнi втручання. Ускладнення спостерiгали у 3 (7,7 %) хворих. Летальних випадкiв не було. У 34 (46,6 %) хворих з рiвнем бiлiрубiну нижче за 100 мкмоль/л, з тривалiстю МЖ не бiльше 14 днiв, компенсованою або субкомпенсованою супутньою патологією, а також за відсутності гнійного холангіту виконували одноетапні втручання. Ускладнення діагностовано у 6 (17,6 %) випадках. Помер 1 (2,9 %) хворий.

Висновки. Застосування малоінвазивних способів біліарної декомпресії при МЖ у хворих похилого і старечого віку дає змогу знизити частоту післяопераційних ускладнень удвічі. Двохетапна хірургічна тактика при МЖ у хворих цієї вікової категорії є пріоритетною.

Ключові слова: механічна жовтяниця, лапароскопічна і відкрита холецистектомія, ендоскопічна папілосфінктеротомія.

 

Выбор метода билиарной декомпрессии при механической желтухе у больных пожилого и старческого возраста

О. Е. Каниковский, О. И. Бондарчук, Я. В. Карый, Ю. В. Бабийчук, И. В. Павлик, Д. О. Каниковский

Цель работы — изучить эффективность открытых и малоинвазивных методов билиарной декомпрессии при механической желтухе (МЖ) у больных пожилого и старческого возраста.

Материалы и методы. В период с 2002 по 2013 г. в хирургической клинике пролечено 73 больных с МЖ. Возраст больных — от 70 до 89 лет. Двухэтапную хирургическую тактику при МЖ применили в 39 (53,4 %) случаях. У 34 (46,6 %) больных выполнены одноэтапные оперативные вмешательства.

Результаты и обсуждение. У 39 (53,4 %) больных с уровнем билирубина более 100 мкмоль/л, с длительностью МЖ более 14 дней и сердечно-легочной недостаточностью ІІІ стадии проводили двухэтапные вмешательства. Осложнения отмечены у 3 (7,7 %) больных. Летальных случаев не было. У 34 (46,6 %) больных с уровнем билирубина менее 100 мкмоль/л, с длительностью МЖ не более 14 дней, компенсированной или субкомпенсированной сопутствующей патологией, а также при отсутствии гнойного холангита выполняли одноэтапные вмешательства. Осложнения диагностированы в 6 (17,6 %) случаях. Умер 1 (2,9 %) больной.

Выводы. Применение малоинвазивных методов билиарной декомпрессии при МЖ у больных пожилого и старческого возраста позволяет снизить частоту послеоперационных осложнений в 2 раза. Двухэтапная хирургическая тактика при МЖ для больных данной возрастной категории является приоритетной.

Ключевые слова: механическая желтуха, лапароскопическая и открытая холецистэктомия, эндоскопическая папиллосфинктеротомия.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

9. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Порівняльний аналіз методів ендоскопічного ліфтингу при хірургічному лікуванні естетичних деформацій верхньої частини обличчя

Г. П. Козинець, В. Д. Пінчук, О. С. Ткач

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування естетичних деформацій верхньої частини обличчя шляхом розроблення нових та вдосконалення наявних методів оперативних втручань.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 158 пацієнтів віком від 30 до 65 років. Пацієнтів розподілено у групу порівняння і три дослідні групи залежно від особливостей виконання оперативних втручань. Результати оперативних втручань оцінювали в ранній післяопераційний період на 10-ту добу і у контрольні терміни — через 1 міс та 1 рік.

Результати та обговорення. У ранній післяопераційний період «традиційні» методи операцій на верхній частині обличчя забезпечують високу частоту добрих результатів ((81,9 ± 4,9) %). У динаміці післяопераційного періоду спостерігається поступове зменшення частки добрих результатів: через 1 рік — (64,0 ± 6,1) %. Головними причинами цього є рецидив птозу брів, пов’язаний з активністю кругових м’язів очей, та порушення чутливості шкіри голови, яке виникає внаслідок агресивних втручань на мімічних м’язах. Розроблені способи ендоскопічного ліфтингу верхньої частини обличчя з використанням попередньої хімічної денервації мімічних м’язів та фіксації тканин дають змогу поліпшити результати у віддалений післяопераційний період на 73,1 % щодо групи порівняння, зменшити кількість та довжину розрізів, а також у 1,5 разу скоротити тривалість оперативного втручання.

Висновки. Порівняльний аналіз ранніх та віддалених результатів хірургічного лікування при естетичних деформаціях верхньої частини обличчя виявив, що операцією вибору є ендоскопічний фронто-темпоральний ліфтинг з попередньою хімічною денервацією м’язів і фіксацією переміщених тканин за допомогою поліуретанової клейової композиції з фолієвою кислотою. Це дає змогу поліпшити результат оперативного втручання у віддалений післяопераційний період з (64,0 ± 6,1) до (90,3 ± 5,3) %.

Ключові слова: фіксація тканин, хімічна денервація мімічних м’язів, фронто-темпоральний ліфтинг, поліуретанова клейова композиція, фолієва кислота, верхня частина обличчя.

 

Сравнительный анализ методов эндоскопического лифтинга при хирургическом лечении эстетических деформаций верхней части лица

Г. П. Козинец, В. Д. Пинчук, О. С. Ткач

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения эстетических деформаций верхней части лица путем разработки новых и усовершенствования существующих методов оперативных вмешательств.

Материалы и методы. В исследование вошло 158 пациентов в возрасте от 30 до 65 лет. Пациентов распределили в группу сравнения и три опытные группы в зависимости от особенностей выполнения оперативных вмешательств. Результаты оперативных вмешательств оценивали в ранний послеоперационный период на 10-е сутки и в контрольные сроки — через 1 месяц и 1 год.

Результаты и обсуждение. В ранний послеоперационный период «традиционные» методы операций на верхней части лица обеспечивают высокую частоту хороших результатов ((81,9 ± 4,9) %). В динамике послеоперационного периода наблюдается постепенное уменьшение доли хороших результатов: через 1 год — (64,0 ± 6,1) %. Главными причинами этого являются рецидив птоза бровей, связанный с активностью круговых мышц глаз, и нарушение чувствительности кожи головы, которое возникает в результате агрессивных вмешательств на мимических мышцах. Разработанные способы эндоскопического лифтинга верхней части лица с использованием предварительной химической денервации мимических мышц и фиксации тканей улучшают результаты в отдаленный послеоперационный период на 73,1 % относительно группы сравнения, позволяют уменьшить количество и длину разрезов, а также в 1,5 раза длительность оперативного вмешательства.

Выводы. Сравнительный анализ ранних и отдаленных результатов хирургического лечения при эстетических деформациях верхней части лица выявил, что операцией выбора является эндоскопический фронто-темпоральный лифтинг с предварительной химической денервацией мышц, а также фиксацией перемещенных тканей с помощью полиуретановой клеевой композиции с фолиевой кислотой. Это способствует улучшению результатов оперативных вмешательств в отдаленный послеоперационный период с (64,0 ± 6,1) до (90,3 ± 5,3) %.

Ключевые слова: фиксация тканей, химическая денервация мимических мышц, фронто-темпоральный лифтинг, полиуретановая клеевая композиция, фолиевая кислота, верхняя часть лица.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

10. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Моніторинг перебігу ранового процесу у гнійних ранах

О. М. Петренко, Б. Г. Безродний, А. О. Тихомиров

Мета роботи — дослідити динаміку змін активності желатиназ у тканинах ранової поверхні на різних етапах загоєння гнійних ран.

Матеріали і методи. Проведено комплексне дослідження перебігу ранового процесу у 35 пацієнтів з гнійними ранами шкіри та підшкірної клітковини. Серед них було 18 чоловіків та 17 жінок. Середній вік пацієнтів становив (30,0 ± 2,3) року. Всім пацієнтам здійснили оперативне лікування — адекватне розкриття та санацію гнійного вогнища з дренуванням. Під час загоєння проводили скринінг традиційних бактеріологічних та цитологічних показників, а також визначали активність матриксних металопротеїназ (ММП) у тканинах ранової поверхні.

Результати та обговорення. Встановлено, що у пацієнтів з гнійними захворюваннями шкіри відбувалося поетапне загоєння ран, про що свідчили результати цитологічних та мікробіологічних досліджень. Поряд зі змінами бактеріального пейзажу рани та цитологічної картини відбувалася зміна активності ММП, яка відповідала певному періоду загоєння ран.

Висновки. Установлено, що особливості динаміки змін активності ММП характерні для певних фаз загоєння. Активність ММП може бути чутливим маркером репаративних процесів при ранових пошкодженнях шкіри та використовуватися як прогностичний критерій при їх лікуванні.

Ключові слова: загоєння ран, матриксні металопротеїнази, зимографія, цитограми.

 

Мониторинг течения раневого процесса в гнойных ранах

О. Н. Петренко, Б. Г. Безродный, А. А. Тихомиров

Цель работы — исследовать динамику изменений активности желатиназ в тканях раневой поверхности на разных этапах заживления гнойных ран.

Материалы и методы. Проведено комплексное исследование течения раневого процесса у 35 пациентов с гнойными ранами кожи и подкожной клетчатки. Среди них было 18 мужчин и 17 женщин. Средний возраст пациентов — (30,0 ± 2,3) года. Всем пациентам проводили оперативное лечение — адекватное раскрытие и санацию гнойного очага с дренированием. Во время заживания выполняли скрининг традиционных бактериологических и цитологических показателей, а также определяли активность матриксных металлопротеиназ (ММП) в тканях раневой поверхности.

Результаты и обсуждение. Установлено, что у пациентов с гнойными заболеваниями кожи происходило поэтапное заживление ран, о чем свидетельствовали результаты цитологических и микробиологических исследований. Наряду с изменениями бактериального пейзажа и цитологической картины происходило изменение активности ММП, которое соответствовало определенному периоду заживления раны.

Выводы. Установлено, что особенности динамики изменений активности ММП характерны для определенных фаз заживления. Активность ММП может служить чувствительным маркером репаративных процессов при раневых повреждениях кожи и использоваться в качестве прогностического критерия при их лечении.

Ключевые слова: заживление ран, матриксные металлопротеиназы, зимография, цитограммы.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

11. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Ефективність комбінованої антибіотикотерапії (цефепім і метронідазол) у лікуванні ускладнених інтраабдомінальних інфекцій

В. Г. Мішалов, Л. Ю. Маркулан, А. О. Бурка, С. М. Гойда, С. М. Вамуш

Мета роботи — провести аналіз ефективності емпіричної комбінованої антибіотикотерапії (цефепімом і метронідазолом) у лікуванні ускладнених інтраабдомінальних інфекцій.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 53 хворих з позагоспітальним вторинним перитонітом (у реактивній стадії — у 32 (60,4 %), у токсичній — у 21 (39,6 %)), які перебували на лікуванні в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва в період з 2012 до 2014 рр. Чоловіків було 36 (67,9 %), жінок — 17 (32,1 %). Середній вік — (37,3 ± 7,2) року. Цефепім («Позинег», виробництва «Ауробіндо Фарма Лтд.», Індія) призначали в дозі 1000 мг двічі на добу внутрішньовенно краплинно при перитоніті в реактивній фазі і в дозі 2000 мг двічі на добу — при перитоніті у токсичній стадії. Через 3 — 4 доби переходили на внутрішньом’язове введення препарату. Тривалість лікування становила від 5 до 9 діб, у середньому — (7,2 ± 0,8) доби. Препарат уводили за 30 — 60 хв до початку хірургічної операції в дозі 2 г. Після закінчення операції вводили додатково 500 мг метронідазолу. Надалі метронідазол вводили в дозі 500 мг внутрішньовенно краплинно тричі на добу впродовж усього періоду застосування цефепіму.

Результати та обговорення. З вмісту черевної порожнини виділено 102 штами мікроорганізмів. Переважала грамнегативна мікрофлора — у 66 (64,7 %) хворих. Монокультуру отримано у 32 (31,4 %) хворих, мікробні асоціації — у 70 (68,6 %). Серед представників грамнегативної мікрофлори переважала Escherichia coli (37,4 %), серед представників грампозитивної мікрофлори — Enterococcus spp. (12,8 %) і Streptococcus spp. (8,8 %). Чутливість мікрофлори до цефепіму і метронідазолу у більшості випадків становила 100 %, за винятком грибів роду Candida, Bacteroides spp., Pseudomonas aeruginosa і Enterococcus spp. У періопераційний період позитивного бактеріологічного ефекту досягнуто у 52 (98,1 %) хворих. Повну елімінацію патогенів установлено у 42 (79,2 %) хворих. У 10 (18,9 %) хворих у зв’язку з відсутністю дренажів і високою клінічною ефективністю ефект оцінили як передбачувану елімінацію. У 1 (1,9 %) хворого відзначено персистенцію збудника (Bacteroides spp.). Позитивну клінічну ефективність установлено у 52 (98,1 %) хворих: у 46 (86,8 %) — одужання, у 6 (11,3 %) — поліпшення. Під
час антибіотикотерапії (цефепім і метронідазол) не було випадків непереносності препарату. Ліжко-день становив від 6 до 16 діб, у середньому — (9,4 ± 0,6) доби.

Висновки. Комбінація антибактеріальних препаратів цефепім і метронідазол має широкий спектр активності щодо грампозитивних коків, грамнегативних бактерій та анаеробів, відрізняється доброю переносністю, високою позитивною бактеріологічною і клінічною ефективністю у хворих з вторинним ускладненим позагоспітальним перитонітом (98,1 %).

Ключові слова: інтраабдомінальна інфекція, оперативне лікування, антибіотикотерапія, цефепім.

 

Эффективность комбинированной антибиотикотерапии (цефепим и метронидазол) в лечении осложненных интраабдоминальных инфекций

В. Г. Мишалов, Л. Ю. Маркулан, А. А. Бурка, С. М. Гойда, С. М. Вамуш

Цель работы — провести анализ эффективности эмпирической комбинированной антибиотикотерапии (цефепимом и метронидазолом) в лечении осложненных интраабдоминальных инфекций.

Материалы и методы. В исследование вошло 53 больных с внегоспитальным вторичным перитонитом (в реактивной стадии — у 32 (60,4 %), в токсической — у 21 (39,6 %)), находившихся на лечении в Александровской клинической больнице г. Киева в период с 2012 по 2014 г. Мужчин было 36 (67,9 %), женщин 17 (32,1 %). Средний возраст — (37,3 ± 7,2) года. Цефепим («Позинег», производства «Ауробиндо Фарма Лтд.», Индия) назначали в дозе 1000 мг 2 раза в сутки внутривенно капельно при перитоните в реактивной фазе и в дозе 2000 мг 2 раза в сутки — при перитоните в токсической стадии. Спустя 3 — 4 сут переходили на внутримышечное введение препарата. Продолжительность лечения составляла от 5 до 9 сут, в среднем — (7,2 ± 0,8) сут. Препарат вводили в дозе 2 г за 30 — 60 мин до начала хирургической операции. По окончании операции вводили дополнительно 500 мг метронидазола. В дальнейшем метронидазол вводили в дозе 500 мг внутривенно капельно три раза в сутки в течение всего времени применения цефепима.

Результаты и обсуждение. Из содержимого брюшной полости выделено 102 штамма микроорганизмов. Преобладала грамотрицательная микрофлора — у 66 (64,7 %) больных. Монокультура получена у 32 (31,4 %) больных, микробные ассоциации — у 70 (68,6 %). Среди представителей грамотрицательной микрофлоры преобладала Escherichia coli (37,4 %), среди представителей грамположительной микрофлоры — Enterococcus spp. (12,8 %) и Streptococcus spp. (8,8 %). Чувствительность микрофлоры к цефепиму и метронидазолу в большинстве случаев составляла 100 %, за исключением грибов рода Candida, Bacteroides spp., Pseudomonas aeruginosa и Enterococcus spp. В периоперационный период положительный бактериологический эффект достигнут у 52 (98,1 %) больных. Полная элиминация патогенов установлена у 42 (79,2 %) больных. У 10 (18,9 %) больных в связи с отсутствием дренажей и высокой клинической эффективностью эффект оценили как предполагаемую элиминацию. У 1 (1,9 %) больного отмечена персистенция возбудителя (Bacteroides spp.). Положительная клиническая эффективность установлена у 52 (98,1 %) больных: у 46 (86,8 %) — выздоровление, у 6 (11,3 %) — улучшение. Во время антибиотикотерапии (цефепим и метронидазол) не было случаев непереносимости препарата. Койко-день составлял от 6 до 16 сут, в среднем — (9,4 ± 0,6) сут.

Выводы. Комбинация антибактериальных препаратов цефепима и метронидазола обладает широким спектром активности по отношению к грампозитивным коккам, грамнегативным бактериям и анаэробам, отличается хорошей переносимостью, высокой положительной бактериологической и клинической эффективностью у больных с вторичным осложненным внегоспитальным перитонитом (98,1 %).

Ключевые слова: интраабдоминальная инфекция, оперативное лечение, антибиотикотерапия, цефепим.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

12. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Корекція порушень мікроциркуляції та обмінних процесів при перитоніті

Д. Є. Воронков, А. В. Костирной, Д. В. Шестопалов, П. О. Татарчук

Мета роботи — поліпшити результати лікування поширеного гнійного перитоніту, розробити комплекс заходів для профілактики його ускладнень, оптимізувати післяопераційну терапію, розробити критерії підбору оптимального препарату для фармакологічної корекції порушень мікроциркуляції та обмінних процесів при поширеному гнійному перитоніті.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на білих щурах лінії Вістар (середня маса — (185 ± 15) г) і 25 безпородних кролях (середня маса — (2,2 ± 0,5) кг). Тварин розподілили на дві групи. Для корекції порушень мікроциркуляції та обмінних процесів у тварин 2-ї групи застосовували препарат «Цитофлавін» у дозі 150 мг/кг маси тіла на добу. Також проведено аналіз результатів лікування 117 хворих за період з 2000 до 2012 р. Для аналізу ефективності методів лікування хворих розподілили на дві групи: контрольну (57 пацієнтів) та основну (60). В основній групі проводили фармакологічну корекцію гіпоксії, порушень обмінних і мікроциркуляторних процесів, синдрому ентеральної недостатності, застосовували раннє ентеральне живлення.

Результати та обговорення. На 2-гу добу у тварин 2-ї групи відзначено зниження рівнів лактату з (3,80 ± 0,57) до (2,54 ± 0,47) ммоль/л, тоді як у 1-й групі рівень лактату залишався високим ((3,52 ± 0,48) ммоль/л), що свідчило про збереження метаболічних порушень у тварин 1-ї групи. На 4-ту добу в цій групі зберігалася тенденція до зниження вмісту лактату ((2,15 ± 0,47) ммоль/л), тоді як у контрольній групі рівень лактату був підвищеним ((3,12 ± 0,45) ммоль/л).

Висновки. Застосування комплексного субстратного антигіпоксанта «Цитофлавін» для корекції порушень вільнорадикального окиснення та ендотоксикозу дає змогу зменшити гіпоксію, поліпшити утилізацію кисню тканинами, які пережили гіпоксію, знизити активність перекисного окиснення, що сприяє швидкому відновленню систем антиоксидантного та антиперекисного захисту, зменшенню ступеня ендогенної інтоксикації, тривалості перебування хворого на штучній вентиляції легень.

Ключові слова: перитоніт, гіпоксія, «Цитофлавін», комплексне лікування перитоніту.

 

Коррекция нарушений микроциркуляции и обменных процессов при перитоните

Д. Е. Воронков, А. В. Костырной, Д. В. Шестопалов, П. А. Татарчук

Цель работы — улучшить результаты лечения распространенного гнойного перитонита, разработать комплекс мероприятий для профилактики его осложнений, оптимизировать послеоперационную терапию, разработать критерии подбора оптимального препарата для фармакологической коррекции нарушений микроциркуляции и обменных процессов при распространенном гнойном перитоните.

Материалы и методы. Исследования проведены на белых крысах линии Вистар (средняя масса тела — (185 ± 15) г) и 25 беспородных кроликах (средняя масса тела — (2,2 ± 0,5) кг). Животных распределили на две группы. Для коррекции нарушений микроциркуляции и обменных процессов у животных 2-й группы применяли препарат «Цитофлавин» в дозе 150 мг/кг массы тела в сутки. Также проведен анализ результатов лечения 117 больных за период с 2000 до 2012 гг. Для анализа эффективности методов лечения больных распределили на две группы: контрольную (57 пациентов) и основную (60). В основной группе проводили фармакологическую коррекцию гипоксии, нарушений обменных и микроциркуляторных процессов, синдрома энтеральной недостаточности, применяли раннее энтеральное питание.

Результаты и обсуждение. На 2-е сутки у животных 2-й группы отмечено снижение уровня лактата с (3,80 ± 0,57) до (2,54 ± 0,47) ммоль/л, тогда как в 1-й группе уровень лактата оставался высоким ((3,52 ± 0,48) ммоль/л), что свидетельствовало о сохраняющихся метаболических нарушениях у животных 1-й группы. На 4-е сутки в этой группе сохранялась тенденция к снижению уровня лактата ((2,15 ± 0,47) ммоль/л), тогда как в контрольной группе уровень лактата был повышенным ((3,12 ± 0,45) ммоль/л).

Выводы. Применение комплексного субстратного антигипоксанта «Цитофлавин» для коррекции нарушений свободнорадикального окисления и эндотоксикоза позволило уменьшить степеньгипоксии, улучшить утилизацию кислорода тканями, пережившими гипоксию, снизить активность перекисного окисления, что способствовало быстрому восстановлению систем антиоксидантной и антиперекисной защиты, уменьшению степени эндогенной интоксикации, длительности нахождения больных на искусственной вентиляции легких.

Ключевые слова: перитонит, гипоксия, «Цитофлавин», комплексное лечение перитонита.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

13. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Історичні аспекти та нові можливості поліпшення результатів лікування хворих на генералізований перитоніт

Ю. З. Ліфшиць, В. Л. Валецький, П. О. Зайченко, Р. Р. Процюк, Г. І. Бєлих, О. М. Омельченко

Мета роботи — поліпшити результати лікування хворих на генералізований перитоніт.

Матеріали і методи. 103 хворих розподілено у дві групи, які відрізнялися за технікою промивання черевної порожнини під час операції: 1-ша (81 хворий) — лапаростомія як основний метод лікування у поєднанні з вакуум-терапією, черевну порожнину промивали розчином до «чистої води» звичним наповнювачем, доповненим мануальним способом; 2-га (22 хворих) — інтраопераційно здійснювали пульсуючий лаваж апаратом Cleanest, завершуючи операцію лапаростомією у поєднанні з вакуум-терапією.

Результати та обговорення. Ефективність лапаростомії у поєднанні зі звичайним промиванням черевної порожнини і вакуум-терапією зумовлена активним безперервним видаленням патологічного секрету з максимальної поверхні очеревини і локальним позитивним гемодинамічним ефектом. Абдомінальний пульсуючий лаваж апаратом Cleаnest дає змогу промивати та видаляти патологічний секрет за високої швидкості подачі розчину для промивання під тиском, що давало змогу після 1 — 2 лаважів досягти суттєвого зниження бактеріальної контамінації черевної порожнини в усіх пацієнтів і підвищувало ефективність видалення продуктів інтоксикації з черевної порожнини. Загальна кількість лаважів черевної порожнини із застосуванням апарата Cleаnest зменшилася у середньому із 7 до 4 (на 45 %).

Висновки. Лапаростомія з лаважем черевної порожнини і вакуум-терапією є основним методом лікування генералізованого перитоніту. Пульсуючий лаваж черевної порожнини апаратом Cleаnest скорочує тривалість втручання і загальну кількість лаважів (на 45 %), підвищуючи ефективність лікування. Лапаростомія з пульсуючим лаважем черевної порожнини апаратом Cleаnest і вакуум-терапія дали змогу знизити післяопераційну летальність у хворих на генералізований перитоніт з 11,1 до 9,1 %.

Ключові слова: генералізований перитоніт, лапаростомія, вакуум-терапія, пульсуючий лаваж, аппарат Cleanest.

 

Исторические аспекты и новые возможности улучшения результатов лечения больных генерализованным перитонитом

Ю. З. Лифшиц, В. Л. Валецкий, П. А. Зайченко, Р. Р. Процюк, А. И. Белых, А. Н. Омельченко

Цель работы — улучшить результаты лечения больных генерализованным перитонитом.

Материалы и методы. 103 больных распределили в две группы, которые отличались техникой промывания брюшной полости во время операции: 1-я (81 больной) лапаростомия как основной метод лечения в сочетании с вакуум-терапией, брюшную полость промывали раствором до «чистой воды» обычным наполнением, дополненным мануальным пособием; 2-я (22) интраоперационно осуществляли пульсирующий лаваж аппаратом Cleanest, завершая операцию лапаростомией в сочетании с вакуум-терапией.

Результаты и обсуждение. Эффективность лапаростомии в сочетании с обычным промыванием брюшной полости и последующей вакуум-терапией обусловлена активным непрерывным удалением патологического секрета с максимальной поверхности брюшины и локальным положительным гемодинамическим эффектом. Абдоминальный пульсирующий лаваж аппаратом Cleаnest дает возможность промывать и удалять патологический секрет при высокой скорости подачи промывающего раствора под давлением, что позволяло после 1 — 2 лаважей достичь существенного снижения бактериальной контаминации брюшной полости у всех пациентов и повышало эффективность удаления продуктов интоксикации из брюшной полости. Общее количество лаважей брюшной полости с применением аппарата Cleаnest уменьшилось в среднем с 7 до 4 раз (на 45 %).

Выводы. Лапаростомия с лаважем брюшной полости и вакуум-терапией — основной метод лечения генерализованного перитонита. Пульсирующий лаваж брюшной полости аппаратом Cleаnest сокращает длительность вмешательства и общее количество лаважей (на 45 %), повышая эффективность лечения. Лапаростомия с пульсирующим лаважем брюшной полости аппаратом Cleаnest и вакуум-терапия позволили снизить послеоперационную летальность у больных генерализованным перитонитом с 11,1 до 9,1 %.

Ключевые слова: генерализованный перитонит, лапаростомия, вакуум-терапия, пульсирующий лаваж, аппарат Cleanest.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

14. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Лапароскопічні технології в лікуванні перитоніту при невідкладних оперативних втручаннях

М. І. Тутченко, О. В. Васильчук, С. М. Піотрович, Д. В. Ярошук

Мета роботи — вивчити можливість лапароскопічного лікування перитоніту при невідкладних оперативних втручаннях.

Матеріали і методи. Проведено аналіз 105 невідкладних лапароскопічних оперативних втручань у пацієнтів з гострою патологією органів черевної порожнини та супутнім перитонітом. Чоловіків було 38 (36,2 %), жінок — 67 (63,8 %). Вік пацієнтів — від 17 до 77 років. Гострий апендицит діагностовано у 28 (27,3 %) пацієнтів, патологію внутрішніх статевих органів (піосальпінкс, сальпінгіт) — у 18 (16,9 %), гострий деструктивний холецистит — у 35 (33,2 %), перфоративну виразку дванадцятипалої кишки — у 17 (16,1 %), гостру кишкову непрохідність — у 7 (6,5 %).

Результати та обговорення. На нашу думку, основними напрямами лапароскопічного лікування вторинного перитоніту є ліквідація або максимальне обмеження джерела перитоніту; максимально адекватна інтраопераційна санація черевної порожнини; запобігання післяопераційному перитоніту або його своєчасне лікування. Необхідність у конверсії виникла у 3 (2,9 %) пацієнтів. Адекватна лапароскопічна санація черевної порожнини у них була визнана неможливою у зв’язку з наявністю щільних масивних нашарувань фібрину та желеподібного гнійного ексудату з тенденцією до формування міжпетлевих абсцесів, а також парезу кишечника, який потребував інтестинальної інтубації.

Висновки. Адекватна лапароскопічна санація черевної порожнини при розлитому перитоніті можлива за відсутності паралітичної кишкової непрохідності та бактеріальної контамінації ексудату менше за критичний рівень lg 5 КУО/мл. Це надійний та безпечний метод лікування розлитого перитоніту при хірургічній патології органів черевної порожнини.

Ключові слова: невідкладна хірургія, перитоніт, лапароскопія.

 

Лапароскопические технологии в лечении перитонита при неотложных оперативных вмешательствах

Н. И. Тутченко, А. В. Васильчук, С. Н. Пиотрович, Д. В. Ярошук

Цель работы — изучить возможность лапароскопического лечения перитонита при неотложных хирургических вмешательствах.

Материалы и методы. Проведен анализ 105 неотложных лапароскопических операций у пациентов с острой патологией органов брюшной полости и сопутствующим перитонитом. Мужчин было 38 (36,2 %), женщин — 67 (63,8 %). Возраст пациентов — от 17 до 77 лет. Острый аппендицит диагностирован у 28 (27,3 %) пациентов, пиосальпинкс, сальпингит — у 18 (16,9 %), деструктивный холецистит — у 35 (33,2 %), перфоративная язва двенадцатиперстной кишки — у 17 (16,1 %), острая кишечная непроходимость — у 7 (6,5 %).

Результаты и обсуждение. По нашему мнению, основными этапами лапароскопического лечения вторичного перитонита являются ликвидация или максимальное ограничение источника перитонита; максимально адекватная интраоперационная санация брюшной полости; предотвращение или своевременное лечение послеоперационного перитонита. Необходимость в конверсии возникла у 3 (2,9 %) пациентов. Адекватная лапароскопическая санация брюшной полости у них признана невозможной в связи с наличием плотных массивных наслоений фибрина и желеобразного гнойного экссудата с тенденцией к формированию межпетлевых абсцессов, а также пареза кишечника, требующего интестинальной интубации.

Выводы. Адекватная лапароскопическая санация брюшной полости при разлитом перитоните возможна при отсутствии паралитической кишечной непроходимости и бактериальной контаминации экссудата меньше критического уровня lg 5 КОЕ/мл. Это надежный и безопасный метод лечения разлитого перитонита при хирургической патологии органов брюшной полости.

Ключевые слова: неотложная хирургия, перитонит, лапароскопия.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

15. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Порівняльна оцінка ефективності методів лапароскопічної апендектомії

В. В. Скиба, О. В. Іванько, Р. А. Калина

Мета роботи — поліпшити якість лікування хворих з гострим апендицитом на підставі порівняльної оцінки ефективності методів лапароскопічної апендектомії.

Матеріали і методи. За результатами хірургічного лікування 335 хворих з гострим апендицитом проведено порівняльну оцінку ефективності застосування лапароскопічних методик.

Результати та обговорення. Установлено, що використання лапароскопічних методів дає змогу порівняно з відкритою апендектомією скоротити перебування в стаціонарі вдвічі та знизити кількість післяопераційних ускладнень у 4 рази.

Висновки. З лапароскопічних способів лікування гострого апендициту найефективніша однопортова апендектомія.

Ключові слова: гострий апендицит, лапароскопія, апендектомія.

 

Сравнительная оценка эффективности методов лапароскопической аппендэктомии

В. В. Скиба, А. В. Иванько, Р. А. Калина

Цель работы — улучшить качество лечения больных с острым аппендицитом на основании сравнительной оценки эффективности методов лапароскопической аппендэктомии.

Материалы и методы. По результатам хирургического лечения 335 больных с острым аппендицитом проведена сравнительная оценка эффективности применения лапароскопических методик.

Результаты и обсуждение. Установлено, что использование лапароскопических методов позволяет по сравнению с открытой аппендэктомией сократить пребывание в стационаре в 2 раза и снизить количество послеоперационных осложнений в 4 раза.

Выводы. Из лапароскопических способов лечения острого аппендицита наиболее эффективной является однопортовая аппендэктомия.

Ключевые слова: острый аппендицит, лапароскопия, аппендэктомия.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

16. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Амбулаторна хірургія варикозної хвороби на основі ультразвукової діагностики і малоінвазивних технологій

В. І. Паламарчук, В. А. Ходос, В. С. Горбовець

Мета роботи — поліпшити результати лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок шляхом обґрунтування можливості хірургічного лікування хворих в амбулаторних умовах.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 238 хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок за період з 2009 до 2014 рр. У 212 (89,08 %) хворих інтраопераційну катетерну мікропінну стовбурову склерооблітерацію виконували після упереджувальної кросектомії, у 26 (10,92 %) — без упереджувальної кросектомії. Усунення горизонтального рефлюксу при локалізації неспроможної пронизної вени в ділянці трофічних розладів (функціональні класи С4—С6) здійснювали методом мікропінної ехосклерооблітерації неспроможної пронизної вени.

Результати та обговорення. За даними ультразвукового дуплексного ангіосканування (УЗДАС) виявлено 16 варіантів гемодинамічних розладів залежно від залучення у патологічний процес різних сегментів венозної системи. У строки 1 — 3 роки після інтраопераційної катетерної мікропінної стовбурової склерооблітерації, за даними контрольного УЗДАС повну фіброзну трансформацію спостерігали у 138 (97,18 %) пацієнтів із 142, повну оклюзію неспроможної пронизної вени після її ехосклерооблітерації — у 29 (85,29 %) хворих із 34. У всіх хворих з функціональним класом С6 у строки 1 — 3 міс вдалося досягти повного загоєння трофічних виразок.

Висновки. УЗДАС дає змогу проводити малоінвазивні втручання лише на змінених сегментах вен, що мінімізує операційну травму, тому хірургічне лікування хворих на варикозну хворобу можна проводити в амбулаторних умовах.

Ключові слова: варикозна хвороба, амбулаторна хірургія, ультразвукова діагностика, малоінвазивні технології.

 

Амбулаторная хирургия варикозной болезни на основе ультразвуковой диагностики и малоинвазивных технологий

В. И. Паламарчук, В. А. Ходос, В. С. Горбовец

Цель работы — улучшить результаты лечения варикозной болезни нижних конечностей путем обоснования возможности хирургического лечения больных в амбулаторных условиях.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 238 больных с варикозной болезнью нижних конечностей за период с 2009 по 2014 гг. У 212 (89,08 %) больных интраоперационную катетерную микропенную стволовую склерооблитерацию выполняли после упреждающей кроссэктомии, у 26 (10,92 %) — без упреждающей кроссэктомии. Устранение горизонтального рефлюкса при локализации недостаточной перфорантной вены в области трофических расстройств (функциональные классы С4—С6) проводили методом микропенной эхосклерооблитерации недостаточной перфорантной вены.

Результаты и обсуждение. По данным ультразвукового дуплексного ангиосканирования (УЗДАС) выявлено 16 вариантов гемодинамических расстройств в зависимости от вовлечения в патологический процесс различных сегментов венозной системы. В сроки 1 — 3 года после интраоперационной катетерной микропенной стволовой склерооблитерации, согласно данным контрольного УЗДАС, полную фиброзную трансформацию наблюдали у 138 (97,18 %) пациентов из 142, полную окклюзию недостаточной перфорантной вены после эхосклерооблитерации — у 29 (85,29 %) больных из 34. У всех больных с функциональным классом С6 в сроки 1 — 3 мес удалось достичь полного заживления трофических язв.

Выводы. УЗДАС позволяет проводить малоинвазивные вмешательства только на измененных сегментах вен, что минимизирует операционную травму, поэтому хирургическое лечение больных с варикозной болезнью можно проводить в амбулаторных условиях.

Ключевые слова: варикозная болезнь, амбулаторная хирургия, ультразвуковая диагностика, малоинвазивные технологии.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

17. Оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Патологія печінки після резекцій підшлункової залози

Є. А. Крючина

Мета роботи — оцінити характер, частоту, чинники ризику розвитку та морфологічний субстрат патології печінки після різних варіантів резекції підшлункової залози (ПЗ).

Матеріали і методи. До дослідження залучено 96 хворих (чоловіків — 57, жінок — 39) віком від 22 до 76 років, яким проведено резекції ПЗ у період з 2003 до 2012 р. Тотальну панкреатектомію (ТПЕ) виконано 8 пацієнтам, панкреатодуоденальну резекцію (ПДР) — 69, дистальну резекцію (ДР) — 19. Для оцінки характеру ураження печінки проводили нативне комп’ютерно-томографічне (КТ) дослідження (з оцінкою відношення печінкова/cелезінкова атенуація (ПСА) та різниці між печінковою (ПА) та селезінковою (СА) атенуацією) через 6, 12 та 24 міс після операції, а також морфологічне дослідження тканини печінки з використанням гістологічних і гістохімічних методів.

Результати та обговорення. Морфологічним субстратом ураження печінки після резекцій ПЗ є стеатоз, варіант якого залежить від типу резекції та терміну після операції. Зниження КТ-показників ПА через 6 міс після операції спостерігали у 78 (81,25 %) пацієнтів, хоча не всі ці показники відповідали КТ-критеріям стеатозу печінки. Частота стеатозу становила 48,96 % (після ТПЕ — 100 %, після ПДР — 56,5 %, після ДР — 0 %). Після ПДР у хворих зі стеатозом показники СА залишалися без змін, ПСА та різниця між ПА та СА були суттєво знижені. Після ПДР при КТ через 12 та 24 міс випадків зникнення стеатозу не було, нові випадки стеатозу виявлено у 8 та 14 хворих відповідно. В усіх пацієнтів після ТПЕ спостерігали суттєве зниження показників ПА через 6 міс, що прогресувало у динаміці. Після ДР ці показники залишалися у межах норми протягом 6, 12 та 24 міс. Чинниками ризику розвитку стеатозу є аденокарцинома ПЗ (p < 0,01), швидке зниження маси тіла (p < 0,01), наявність діарейного синдрому (p < 0,01).

Висновки. Пацієнти з аденокарциномою ПЗ, діарейним синдромом, швидким зниженням маси тіла після операції належать до групи ризику щодо розвитку неалкогольного стеатозу/стеатогепатиту. У них слід проводити моніторинг стану паренхіми печінки, застосовувати гепатотропну та гіпераліментаційну терапію. При плануванні резекцій печінки в цій групі хворих необхідно виконувати нативне КТ-дослідження та біопсію печінки для визначення ступеня і характеру стеатозу, можливості виконання резекції та її об’сягу, доцільності застосування абляційних технологій.

Ключові слова: резекція підшлункової залози, стеатоз печінки.

 

Патология печени после резекций поджелудочной железы

Е. А. Крючина

Цель работы — определить характер, частоту, факторы риска развития и морфологический субстрат патологии печени после разных вариантов резекции поджелудочной железы (ПЖ).

Материалы и методы. В исследование включено 96 больных (мужчин — 57, женщин — 39) в возрасте от 22 до 76 лет, которым выполнены резекции ПЖ в период с 2003 по 2012 г. Тотальная панкреатэктомия (ТПЭ) проведена 8, панкреатодуоденальная резекция (ПДР) — 69, дистальная резекция (ДР) — 19 пациентам. Для оценки характера поражения печени использовали нативное компьютерно-томографическое (КТ) исследование (с оценкой отношения печеночная/cелезеночная аттенуация (ПСА) и разницы между печеночной (ПА) и селезеночной (СА) аттенуацией), которое выполняли через 6, 12 и 24 мес после операции, а также проводили морфологическое исследование ткани печени с применением гистологических и гистохимических методов.

Результаты и обсуждение. Морфологическим субстратом поражения печени после резекций ПЗ является стеатоз, вариант которого зависит от типа резекции и срока после операции. Снижение КТ-индексов ПА через 6 мес после операции отмечено у 78 (81,25 %) пациентов, хотя не все эти показатели соответствовали критериям стеатоза печени. Частота стеатоза составила 48,96 % (после ТПЭ — 100 %, после ПДР — 56,5 %, после ДР — 0 %). После ПДР у пациентов со стеатозом показатели СА оставались без изменений, ПСА и разница между ПА и СА были существенно снижены. После ПДР при КТ через 12 и 24 мес случаев исчезновения стеатоза не было, новые случаи выявлены у 8 и 14 больных соответственно. У всех пациентов после ТПЭ отмечено существенное снижение ПА через 6 мес, которое прогрессировало в динамике. После ДР этот показатель оставался в пределах нормы через 6, 12 и 24 мес. Факторами, влияющими на развитие стеатоза, были аденокарцинома ПЖ (p < 0,01), быстрое снижение массы тела (p < 0,01), наличие диарейного синдрома (p < 0,01).

Выводы. Пациенты с аденокарциномой ПЖ, диарейным синдромом и быстрым снижением массы тела после операции относятся к группе риска развития неалкогольного стеатоза/стеатогепатита. У них следует проводить мониторинг состояния паренхимы печени, применять гепатопротекторную и гипералиментационную терапию. При планировании резекций печени в этой группе пациентов необходимо выполнять нативное КТ-исследование и биопсию печени для выявления степени и

Ключевые слова: резекция поджелудочной железы, стеатоз печени.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

18. Випадок із практики

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Випадок успішного лікування пацієнтки з перфорацією дивертикулу дванадцятипалої кишки в поєднанні з мальротацією кишечника

Р. В. Гонза

Специфічність клінічних даних та загальнодоступних методів діагностики щодо верифікації, диференційної діагностики перфорації дивертикулу дванадцятипалої кишки (ДПК) у поєднанні з мальротацією кишечника залишається вкрай низькою, особливо у дорослих. Більшість практичних лікарів мало поінформовані про можливі ускладнення цієї патології, особливості її клінічного перебігу, тому правильний діагноз при ускладнених формах установлюють у поодиноких випадках. Він належить до казуїстичних. Цим зумовлена значна частота діагностичних і тактичних помилок, які є причиною запізнілих оперативних втручань та високої післяопераційної летальності (8,3 — 18,0 %). Описано випадок успішного лікування пацієнтки 53 років з перфорацією дивертикулу ДПК у поєднанні з мальротацією кишечника, яка перебувала на лікуванні в хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва. Виконано резекцію частини ДПК з дивертикулом та накладання тонко-тонкокишкового анастомозу за типом «кінець у кінець», апендектомію, санацію та дренування черевної порожнини.

Ключові слова: дивертикул, дванадцятипала кишка, перфорація, ускладнення, мальротація кишечника.

 

Случай успешного лечения пациентки с перфорацией дивертикула двенадцатиперстной кишки в сочетании с мальротацией кишечника

Р. В. Гонза

Специфичность клинических данных и общепринятых методов диагностики верификации дифференциальной диагностики перфораций дивертикула двенадцатиперстной кишки (ДПК) в сочетании с мальротацией остается очень низкой, особенно у взрослых. Большинство практикующих врачей мало информированы о возможных осложнениях данной патологии, особенностях ее клинического течения, поэтому правильный диагноз при осложненных формах устанавливают в единичных случаях. Он относится к числу казуистических. Этим обусловлена высокая частота диагностических и тактических ошибок, являющихся причиной поздних оперативных вмешательств и высокой послеоперационной летальности (8,3 — 18,0 %). Описан случай успешного лечения пациентки 53 лет с перфорацией дивертикула ДПК в сочетании с мальротацией кишечника, которая находилась на лечении в хирургическом отделении Александровской клинической больницы г. Киева. Выполнена резекция части ДПК с дивертикулом и наложение тонко-тонкокишечного анастомоза по типу «конец в конец», аппендэктомия, санация и дренирование брюшной полости.

Ключевые слова: дивертикул, двенадцатиперстная кишка, перфорация, осложнения, мальротация кишечника.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

19. Випадок із практики

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Випадок успішного лікування гострої кишкової кровотечі з нейрофіброматозного вузла тонкого кишечника

О. П. Яновський, Н. І. Рисьєва

Описано випадок ус пішного лікування гострої кишкової кровотечі з нейрофіброматозного вузла тонкого ки шечника у хворої з генералізованим нейрофіброматозом І типу, яка перебувала на лікуванні у хірургічному відділенні Херсонської обласної клінічної лікарні. Для діагностики виконано: УЗД органів черевної порожнини, фіброгастроду оденоскопію, фіброколоноскопію, рентгенографію органів грудної клітки, патогістологічне дослідження. Хворій проведено операцію — лапаротомію, резекцію тонкого кишечника з нейрофіброматозними вузлами. Хвору виписано з одужанням на 10$ту добу. Аналіз усіх особливостей патологічного процесу дав змогу своєчасно діагностувати та ус пішно вилікувати гостру кишкову кровотечу у хворої з нейрофіброматозом І типу.

Ключові слова: нейрофіброматоз I типу, гостра кишкова кровотеча.

 

Случай успешного лечения острого кишечного кровотечения из нейрофиброматозного узла тонкого кишечника

А. П. Яновский, Н. И. Рысьева

Описан случай ус пешного лечения острого кишечного кровотечения из нейрофиброматозного узла тонкого ки шечника у больной с генерализованным нейрофиброматозом І типа, находившейся на лечении в хирургическом отделе нии Херсонской областной клинической больницы. Для диагностики выполнили: УЗИ органов брюшной полости, фиброгастро ду оденоскопию, фиброколоноскопию, рентгенографию органов грудной клетки, патогистологическое исследование. Боль ной проведена операция — лапаротомия, резекция тонкого кишечника с нейрофиброматозными узлами. Больная вы писана с выздоровлением на 10$е сутки. Анализ всех особенностей патологического процесса позволил своевременно ди агностировать и ус пешно вылечить острое кишечное кровотечение у больной с нейрофиброматозом І типа.

Ключевые слова: нейрофиброматоз I типа, острое кишечное кровотечение.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

20. Випадок із практики

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Нагноєння кіст урахуса

О. О. Ольшанецький, І. Г. Новоскольцева, В. П. Левіна, А. Б. Кондратьєва, С. М. Уразовський, І. М. Дубінін

Наведено аналіз клінічних спостережень нагноєння кіст урахуса, в процесі лікування яких були допущені помилки в діагностиці та лікуванні. Кісти сечової протоки утворюються при неповному її зарощенні. Інфікування кісти відбувається із сечового міхура, нориці, а також лімфогенним і гематогенним шляхом. Нагноєння кіст урахуса може симулювати будь-яке гостре хірургічне захворювання органів черевної порожнини.

Ключові слова: урахус, кісти сечової протоки.

 

Нагноение кист урахуса

А. А. Ольшанецкий, И. Г. Новоскольцева, В. П. Левина, А. Б. Кондратьева, С. Н. Уразовский, И. Н. Дубинин

Приведен анализ клинических наблюдений нагноения кист урахуса, в процессе лечения которых были допущены ошибки в диагностике и лечении. Кисты мочевого протока образуются при неполном его заращении. Инфицирование кисты происходит из мочевого пузыря, из свища, а также лимфогенным и гематогенным путем. Нагноение кист урахуса может симулировать любое острое хирургическое заболевание органов брюшной полости.

Ключевые слова: урахус, кисты мочевого протока.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

21. Випадок із практики

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Унікальне ускладнення жовчнокам’яної хвороби

О. В. Бондаренко, К. І. Павлов

Представлено клінічне спостереження унікального ускладнення жовчнокам’яної хвороби — попередуободової холецистоєюнальної нориці, ускладненої гострою обтураційною (жовчний конкремент) тонкокишковою непрохідністю. За даними літератури, у структурі біліодегістивних нориць частіше трапляються холецистодуоденальні нориці, що пов’язано з топо графо-анатомічним співвідношенням цих органів. У 3,4 % випадків трапляються холецистотрансверзальні нориці, у 3,3 % — холецистогастральні. У світовій літературі описано поодинокі випадки холецистоєюнальних нориць. Незважаючи на те, що це ускладнення жовчнокам’яної хвороби є вкрай рідкісним, про нього необхідно пам’ятати і враховувати на догоспітальному етапі у хворих з жовчнокам’яною хворобою та гострою кишковою непрохідністю.

Ключові слова: жовчнокам’яна хвороба, попередуободова холецистоєюнальна нориця, гостра кишкова непрохідність.

 

Уникальное осложнение желчнокаменной болезни

А. В. Бондаренко, К. И. Павлов

Представлено клиническое наблюдение уникального осложнения желчнокаменной болезни — впередиободочный холецистоеюнальный свищ, осложненный острой обтурационной (желчный конкремент) тонкокишечной непроходимостью. По данным литературы, в структуре билиодегистивных свищей чаще встречаются холецистодуоденальные свищи, что связано с топографо-анатомическим соотношением этих органов. В 3,4 % случаев встречаются холецистотрансверзальные свищи, в 3,3 % — холецистогастральные. В мировой литературе описаны единичные случаи холецистоеюнальных свищей. Несмотря на то, что данное осложнение желчнокаменной болезни является крайне редким, о нем необходимо помнить и учитывать на догоспитальном этапе у больных с желчнокаменной болезнью и острой кишечной непроходимостью.

Ключевые слова: желчнокаменная болезнь, впередиободочный холецистоеюнальный свищ, острая кишечная непроходимость.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 190

Новини

Авторизація



Notice: Undefined variable: err in /home/vitapol/surgukraine.vitapol.com.ua/blocks/news.php on line 51





Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»